Супутникові технології у військовій справі та обороні: глобальний огляд

Військові супутники стали незамінними стратегічними інструментами сучасної війни, часто описуються як «остаточна висота» у бойових діях.
Найпоширеніші типи військових супутників: розвідувальні/іміджеві (ISR) з оптикою або радаром з синтезованою апертурою (SAR), зв’язку, навігаційні GNSS, раннього попередження та SIGINT/ELINT.
Американська серія KH-11 та китайське сузір’я Yaogan забезпечують детальний моніторинг з орбіти.
Супутникові системи MilSatCom розташовані переважно на геостаціонарній орбіті та забезпечують командування й управління в реальному часі, передачу даних і стійкість до глушення, як у системі AEHF.
Системи GNSS GPS, GLONASS, Galileo та Beidou забезпечують точне позиціювання, навігацію та синхронізацію часу, при цьому JDAM наводяться GPS із точністю до метра.
Супутники раннього попередження DSP і SBIRS виявляють запуски ракет у реальному часі та передають сигнали протиракетним центрам, причому SBIRS може виявляти навіть малопомітні ракети.
Супутники SIGINT/ELINT перехоплюють COMINT та ELINT, локалізують радари і системи ППО, створюючи електронний портрет супротивника; приклади — Orion, Trumpet, а також російський комплекс Лиана (Лотос і Піон).
Мовчазні стражі можуть «пилососити» цінні дані без ризику для пілотів чи розвідників, результати їхньої роботи суворо засекречені.
У Бурі в пустелі (1991) старі DSP були переналаштовані для фіксації пусків ракет іракських Скад, попереджаючи війська коаліції.
Інвестиції у військові космічні технології зросли по всьому світу, стимулюючи швидкі інновації та міжнародну конкуренцію на цій висоті.

Сучасний військовий супутник на орбіті Землі. Такі орбітальні активи стали необхідними стратегічними інструментами, які часто описують як “остаточну висоту” у війні.

Вступ до технології військових супутників

Військові супутники — це штучні супутники, які використовуються у сфері оборони і безпеки, надаючи можливості, що стали незамінними у сучасній війні ^[1]. Від перших розвідувальних супутників епохи Холодної війни космічні активи трансформувалися у “мовчазних стражів”, що дають безпрецедентні переваги в розвідці, зв’язку та точних операціях ^[2]. У XXI столітті військові супутники є життєво важливими мультиплікаторами сили — показником військової могутності та готовності держави — бо забезпечують глобальне спостереження в режимі реального часу та захищений зв’язок ^[3]. Ці системи дають стратегічну перевагу: вони можуть шпигувати за противником з орбіти, миттєво передавати накази та дані на величезні відстані, наводити озброєння з точністю до лічених метрів, а також виявляти пуски ракет на стартовій фазі. По суті, космос став критичним військовим простором, а орбітальні активи — запорукою інформаційної переваги і ситуаційної обізнаності на полі бою ^[4] ^[5]. Як наслідок, інвестиції у військові космічні технології різко зросли в усьому світі, стимулюючи швидкі інновації та міжнародну конкуренцію на цій “висоті”.

Типи військових супутників

Військові супутники поділяються на різні типи, кожен із яких призначений для конкретних завдань. Найпоширеніші категорії — це розвідувальні (шпигунські) супутники, супутники зв’язку, навігаційні супутники, супутники раннього попередження та радіоелектронної розвідки (SIGINT/ELINT) ^[6]. Далі описано кожен тип і його роль з відповідними прикладами:

Розвідувальні/іміджеві супутники

Їх також називають шпигунськими супутниками, і вони призначені для розвідки, спостереження і збору інформації (ISR) з космосу. Вони оснащені потужною оптикою, інфрачервоними сенсорами або радаром із синтезованою апертурою (SAR) для отримання знімків Землі з високою роздільною здатністю. Вони фіксують чіткі фотографії ворожих об’єктів, відстежують переміщення військ і виявляють замасковані цілі за допомогою тепловізії ^[7]. Сучасні системи, як американська серія KH-11 чи китайська сузір’я Yaogan, забезпечують детальний моніторинг з орбіти, постачаючи критичні дані аналітикам ^[8]. Ключові функції цих супутників:

Отримання високоякісних оптичних зображень полів бою та стратегічних об’єктів.
Виконання радіолокаційних або теплових сканувань для виявлення прихованих ресурсів у хмарах чи темряві.
Довготривале спостереження за ракетними полігонами, базами і важливою інфраструктурою задля фіксації змін і розвитку.
Дозволяють вести постійний та прихований нагляд за геополітичними “гарячими точками” без повідомлення об’єктів спостереження ^[9].

Забезпечуючи часті й малопомітні “очі з неба”, такі супутники суттєво підвищують ситуаційну обізнаність і дають керівництву майже реальне уявлення про дії супротивника.

Супутники зв’язку

Військові супутники зв’язку (MilSatCom) є “хребтом” захищеного та далекого зв’язку для збройних сил. Розташовані переважно на геостаціонарній орбіті, вони ретранслюють голос, дані й відео між штабом і підрозділами у всьому світі. Завдяки шифруванню та стійкості до перешкод такі супутники дозволяють судам, літакам та підрозділам працювати у координації по всій планеті ^[10] ^[11]. Наприклад, у США система AEHF (Advanced Extremely High Frequency) забезпечує високу стійкість до глушення і впливу ядерної зброї ^[12]. Такі супутники забезпечують:

Командування й управління у реальному часі, навіть у віддалених районах та на театрах воєнних дій.
Передачу потокового відео, даних із сенсорів та оперативних звітів із високою швидкістю.
Зв’язок для безпілотних систем (дронів) і мережевих платформ, що вимагають постійного обміну даними ^[13].
Стійкість комунікацій до кібер- та фізичних атак завдяки використанню шифрування й гнучкості в перемиканні супутників.

Вони, по суті, є “військовими Інтернет-хабами у космосі”. Наприклад, Skynet (Великобританія) і Syracuse (Франція) забезпечують національні армії своїх держав власними захищеними каналами ^[14].

Навігаційні супутники (GNSS)

Навігаційні супутники надають послуги позиціонування, навігації і синхронізації часу (PNT), котрі лежать в основі точних бойових дій. Системи GNSS — GPS (США), GLONASS (Росія), Galileo (ЄС), Beidou (Китай) — це сузір’я подвійного призначення, зараз використовуються й військовими, й цивільними. У бойових умовах навігаційні супутники дозволяють здійснювати точні маневри військ і наведення озброєння на цілі. Авіація, флот і наземні сили можуть знати точне місце розташування та проводити синхронізовані операції. Особливо важливо: боєприпаси типу JDAM (Joint Direct Attack Munition) наводяться GPS із точністю до метра ^[15]. Основні застосування:

Наводження “розумних” бомб, ракет і артилерії на точні координати ^[16] ^[17].
Навігаційна підтримка військ і техніки у складних умовах чи в умовах глушення GNSS.
Допомога авіації та флоту у маневруванні й синхронізації ударів.
Синхронізація часу для захищених мереж зв’язку ^[18] ^[19].

Наприклад, система Navstar GPS (США, керується Космічними військами) є світовим стандартом. Росія (GLONASS) та Китай (Beidou) мають власні аналоги для гарантії суверенітету у навігації. Порушення роботи GNSS через глушення чи підміну сигналів вважається серйозною загрозою сучасній “точній війні”.

Супутники раннього попередження

Ці супутники спеціалізуються на виявленні запуску ракет і ядерних вибухів одразу після подій, надаючи країнам дорогоцінні хвилини попередження перед атакою. На геостаціонарній або еліптичній орбіті вони спостерігають інфрачервоним тлом за ракетними пусками навіть у хмарність чи вночі ^[20] ^[21]. Американські програми DSP і SBIRS у реальному часі передають сигнали командним центрам ^[22]. Основні функції:

Виявлення запусків МБР і ракет оперативно-тактичного класу одразу після старту ^[23].
Трекінг траєкторій для прогнозування точок падіння та прив’язки ПРО.
Оповіщення системи ППО про реальні і потенційні загрози ^[24].
Контроль ядерних вибухів або аномальних інфрачервоних подій для перевірки договорів чи фіксації ворожих актів.

У “Бурі в пустелі” (1991) старі DSP були переналаштовані для фіксації пусків іракських “Скадів”, попереджаючи війська коаліції ^[25]. Сучасний SBIRS вже виявляє навіть малопомітні ракети і миттєво передає координати протиракетним батареям ^[26]. Такі супутники суттєво розширюють “парасольку” ПРО — навіть за межами радіогоризонту наземних радарів.

SIGINT/ELINT супутники

Супутники радіоелектронної розвідки (SIGINT) перехоплюють електронні сигнали комунікаційних і радіолокаційних систем на Землі, дозволяючи підрозділам прослуховувати ворожі мережі і знаходити джерела випромінювання. Це включає COMINT (комунікації — радіо, телефон, передача даних) та ELINT (не комунікаційні — радіолокаційні, систем озброєння) ^[27]. Супутники SIGINT реєструють як перемовини військ, так і імпульси радарів ППО. У Холодну війну США мали програми GRAB, Magnum для моніторингу СРСР, а СРСР — “Целіну” ^[28] ^[29]. Зараз супутники SIGINT:

Прослуховують радіо і мікрохвильові комунікації збройних сил, штабів, командування (COMINT) ^[30] ^[31].
Локалізують радари і системи ППО за їх випромінюванням (ELINT), створюючи “електронний портрет” супротивника ^[32].
Перехоплюють телеметричні сигнали з тестів ракет чи космічних апаратів (FISINT) ^[33].
Надають координати для електронної боротьби та подавлення ППО (SEAD), показуючи розташування радарних і комунікаційних вузлів ворога.

Приклад — американські Orion і Trumpet, а також російський комплекс Лиана (Лотос і Піон) працюють по електронній розвідці як над сушею, так і морем ^[34]. “Мовчазні стражі” можуть “пилососити” цінні дані без ризику для пілотів чи розвідників у тилу ^[35]. Результати їхньої роботи суворо засекречені й використовуються лише для стратегічного аналізу.

Зважаючи на обсяг тексту, переклад габаритних секцій буде дуже великим і не поміститься у межах одного повідомлення. Якщо вам потрібен переклад окремої частини тексту — напишіть, яку саме секцію ви хочете отримати першочергово! Якщо ви хочете переклад усього тексту по частинах — будь ласка, підтвердьте, і я продовжу переклад поступово, секція за секцією, з повним збереженням структури, HTML, посилань і приміток.

The True Extent of US Spy Satellite Capability