13 000-річний інопланетний супутник? Розгадка теорії змови про Чорного Лицаря

Конспірологічна теорія про супутник “Чорний Лицар” стверджує, що загадковий об’єкт позаземного походження обертається навколо Землі вже тисячі років, спостерігаючи за людством. Протягом десятиліть ця легенда поєднала розрізнені події — від ранніх радіоекспериментів Ніколи Тесли до фотографій НАСА зі шатла — в єдину розповідь. Попри наукові спростування та офіційні пояснення, історія про “Чорного Лицаря” не зникає, процвітаючи серед уфологів, у таблоїдах та на просторах інтернет-фольклору. У цьому матеріалі подається нейтральний та детальний огляд легенди про супутник “Чорний Лицар”: її походження, ймовірні докази, ключові персоналії, згадки у ЗМІ та поп-культурі, а також наукові контраргументи й офіційні спростування.

Походження та історична хронологія легенди про “Чорного Лицаря”

Міф про “Чорного Лицаря” не з’явився миттєво; він еволюціонував, ретроспективно пов’язуючи кілька не пов’язаних між собою інцидентів XX століття. Ключові “віхи” в його ймовірній хронології включають:

• 1899 — Таємничі сигнали Тесли: Відомий винахідник Нікола Тесла повідомив про виявлення незвичайних повторюваних радіосигналів під час експериментів у Колорадо-Спрінгз. Тесла припустив, що сигнали можуть бути штучного походження — можливо, це спроби зв’язку з Марса popularmechanics.com popularmechanics.com. (Сучасні науковці вважають, що Тесла, ймовірно, почув природні радіоджерела або втручання людини, але прихильники конспірології заднім числом прив’язали це до “Чорного Лицаря”. Сам Тесла ніколи не заявляв, що чує сигнал супутника, але дехто наполягає, що він несвідомо приймав передачі саме від “Чорного Лицаря” thevintagenews.com thevintagenews.com.)
• 1920-ті — Ефект довго затриманого радіоеха: У 1927 році норвезький аматор-радіолюбитель Йорген Галс спостерігав ефект довготривалого радіоеха (LDE) — сигнали, які загадковим чином відлунювали назад через кілька секунд після передавання space.com. Ці загадкові повтори не мали очевидного пояснення і зацікавили науковців. Десятиліттями пізніше, у 1973 році, шотландський дослідник Дункан Лунан переосмислив старі дані LDE та заявив, що знайшов закономірність. Нанісши затримки луна на мапу, Лунан побачив, що вони нібито утворюють мапу зірок, яка вказує на зорю Епсилон Воловіз — на його думку, це були повідомлення від інопланетного зонда, який перебуває на орбіті вже 13 000 років popularmechanics.com armaghplanet.com. Примітно, що Лунан не називав цей гіпотетичний об’єкт “Чорним Лицарем” і сам не наполягав на істинності ідеї — згодом він визнав частину своїх інтерпретацій “неефективними” й “ненауковими” en.wikipedia.org. Проте пізніше оповідачі міфу вплели ідею про 13-тисячолітній зонд у легенду про “Чорного Лицаря”.
• 1954 — Чутки про “два супутники”: В атмосфері холодної війни й гонки у космосі дослідник уфо Дональд Кіхоу повідомив газетам, що ВПС США виявили два невідомі супутники на орбіті Землі space.com — тоді (1954) жодна країна ще не запускала супутника (першим був Супутник-1 у 1957-му). Такі твердження оприлюднювали великі медіа, як San Francisco Examiner і St. Louis Post-Dispatch thevintagenews.com thevintagenews.com. Кіхоу, який просував книжку про НЛО, не надав доказів, і багато хто вважає, що це був піар-хід en.wikipedia.org. Незважаючи на це, ідея про загадкові “штучні місяці” на орбіті потрапила в масову уяву.
• Лютий 1960 р. — Темний невідомий об’єкт на орбіті: Виявлення ВМФ США “темного об’єкта” на полярній орбіті стало новим джерелом сенсацій і ще однією цеглиною у легенді про “Чорного Лицаря”. Журнал TIME повідомив, що ВМФ виявив, імовірно, радянський супутник space.com. Це викликало стурбованість, оскільки жодна зі сторін не визнавала об’єкт своїм, особливо на такій орбіті (яка дає покриття всієї Землі). Незабаром після цього Міноборони США повідомило справжню причину: це був обломок супутника Discoverer 8, що входив у секретну програму CORONA — перших розвідувальних супутників-шпигунів space.com armaghplanet.com. Тобто “таємничий супутник” виявився втраченим елементом американської розвідки, а не 13-тисячолітнім апаратом інопланетян. (Discoverer 8 вийшов з ладу, і елемент опинився на неочікуваній орбіті.) Офіційне пояснення було надруковане у TIME, але фанати “Чорного Лицаря” часто ігнорують або применшують цю інформацію en.wikipedia.org.
• 1963 — Спостереження космонавта Гордона Купера: Ще один повторюваний епізод стосується астронавта Mercury Гордона Купера. Під час місії Faith 7 у 1963 році Купер нібито повідомляв про яскраво-зелений об’єкт попереду корабля, а наземна станція начебто теж зафіксувала невідомий об’єкт. Прихильники теорії вважають це “спостереженням” інопланетного супутника. Однак сам Купер спростував це: стенограми і його особисті спогади підтверджують, що він не повідомляв про контакт із космічним апаратом під час тієї місії popularmechanics.com armaghplanet.com. (Купер у подальшому справді вірив у НЛО, що тільки підсилює привабливість цієї чутки.) В реальності жодних доказів у записах NASA щодо зустрічі Купера з “Чорним Лицарем” під час Mercury 9 немає.
• 1970-ті — Поява назви “Чорний Лицар”: У 1970-х різні епізоди (сигнали Тесли, ехо Галса, загадкові супутники тощо) почали переплітатися у вигадках про НЛО. Сам термін “Чорний Лицар” активно почав використовуватись для позначення цієї начебто давньої загадки. Походження самої назви невідоме — її не використовували Тесла чи перші дослідники, найімовірніше, це була гучна назва, яку вигадали пізніше armaghplanet.com. (Цікаво, що у Великій Британії у 1960-х був ракетний проєкт із такою ж назвою — Black Knight, він слугував для тестування спускових модулів, але ніколи не запускав нічого на орбіту і не пов’язаний із міфом armaghplanet.com en.wikipedia.org.)
• 1998 — Фото місії STS-88 космічного шатла: Сучасний сплеск популярності теорії про “Чорного Лицаря” розпочався після оприлюднення дивних фотографій НАСА. Під час місії Endeavour STS-88 (перша місія до МКС у грудні 1998-го) астронавти сфотографували темний, неправильної форми об’єкт у низькій навколоземній орбіті space.com. Знімки, на яких чорний об’єкт зображений на тлі атмосфери Землі, з’явилися на офіційному сайті NASA і миттєво спричинили бум обговорень у спільнотах уфологів і конспірологів space.com. Прихильники уфо оголосили, що ці фото — нарешті фотографічний доказ багатовікового об’єкта на орбіті Землі. Легенда прогриміла на новий лад по всьому інтернету (докладніше про ці знімки й пояснення читайте нижче).

Кожна з цих подій насправді була незалежною. Тільки через роки спекуляцій вони були штучно з’єднані у єдину розповідь. Як зазначив один із провідних астрономів: “‘Чорний Лицар’ — це мішанина зовсім не пов’язаних історій… нарізаних, перемішаних і розігрітих в інтернеті у безладний, суперечливий фрагмент міфу.” armaghplanet.com Далі — аналіз “доказів” цього міфу, учасників історії, згадок у ЗМІ й поп-культурі, а також наукових та офіційних пояснень цієї історії.

Ймовірні фотографічні та радіодокази

Прихильники теорії змови про “Чорного лицаря” зшивають докупи різні шматки доказів – насамперед незвичайні радіосигнали та загадкові зображення – щоб стверджувати, що існує давній інопланетний супутник.

• Загадкові радіосигнали: Основою легенди є невідомі радіофеномени. Згідно з історією про “Чорного лицаря”, саме детектування сигналів Тесли у 1899 році вважається першим відомим “повідомленням” від супутника. Тесла писав про отримання “періодичних” сигналів, що нагадували нумеровані послідовності, які він міг тлумачити як потенційні повідомлення від розумних істот з Марса popularmechanics.com popularmechanics.com. Нині науковці вважають, що значно ймовірніше Тесла зафіксував природні космічні радіосплески або фоновий шум, адже у 1899 році не було відомо жодного штучного радіоджерела; перше підтверджене позаземне радіоджерело (центр нашої галактики) відкрили лише у 1930-х space.com. Якщо Тесла справді щось зафіксував, сучасні експерти припускають, що це був сигнал «швидше за все із Землі», а не супутника space.com space.com. Інший радіофакт пов’язаний з 1928 роком, коли Йорген Галс спостерігав довго затримані відлуння власних радіопередач у відповідь через кілька секунд space.com. Теоретики змови припускають, що ці LDE — це відповіді від Чорного лицаря. Насправді, довго затримані відлуння — відоме (хоч і не до кінця пояснене) атмосферне/іоносферне явище; немає конкретних доказів їхнього зв’язку з інопланетним об’єктом. Навіть знаменита інтерпретація Дункана Лунана 1973 року про інопланетний зонд була просто гіпотетичним експериментом, а не верифікованим фактом — і Лунан сам відхрестився від зв’язку своєї роботи з теорією “Чорного лицаря” popularmechanics.com popularmechanics.com.
• Ранні спостереження супутників: Окрім радіохвиль, прихильники змови вказують на повідомлення середини XX століття про невідомі об’єкти на орбіті. Кейхо у 1954 році заявляв про “два невідомих супутники”, а об’єкт 1960 року (згаданий раніше) подають як доказ того, що щось перебувало на орбіті до перших людських супутників. Однак перевірка показує, що або ці твердження мали банальне пояснення, або їм бракувало доказів. Історія Кейхо була сенсаційною новиною під час просування своєї книги en.wikipedia.org. А об’єкт 1960 року, як зазначалося, був ідентифікований як американське космічне сміття (спочатку це не озвучували публічно через військову природу) — а саме уламок шпигунського супутника Discoverer, що вийшов з-під контролю space.com armaghplanet.com. Жодного підтвердженого “невідомого інопланетного корабля” у тих спостереженнях не було — лише неправильно ідентифіковані об’єкти людського походження.
• Фотодокази NASA 1998 року: Найбільш “переконливим” доказом Чорного лицаря вважають фото. Знімки зі Шаттла місії STS-88 у 1998 році зафіксували чорний об’єкт на фоні Землі space.com. Ці високоякісні зображення (одне видно нижче) підірвали уяву громадськості та нескінченно тиражуються у змовницьких статтях і відео. Уфологи стверджують, що химерна асиметрична форма і темний колір об’єкта свідчать про давній інопланетний супутник. NASA, однак, має значно більш приземлене пояснення: під час тієї місії (коли будувався МКС) астронавти встановлювали теплоізоляційні ковдри на модулі станції. Одна з цих термоізоляційних покривал вирвалася й відлетіла від астронавта Джеррі Росса під час виходу у відкритий космос space.com space.com. Екіпаж навіть занотував цю втрату у журналах: «Джеррі, одне з теплоізоляційних покривал зірвалося від тебе», — повідомив керівник польоту Роберт Кабана, коли об’єкт поплив у космос space.com. Втрачена ковдра (також звана кришкою треуніонного штиря) була сфотографована під час повільного обертання, а на сонячному світлі виглядала чорною на тлі поверхні Землі space.com armaghplanet.com. NASA відстежила уламок (зареєструвавши його як об’єкт 025570) і підтвердила, що він зайшов у щільні шари атмосфери й згорів приблизно через тиждень на орбіті space.com armaghplanet.com. Іншими словами, знамените “фото Чорного лицаря” — це просто уламок орбітальної ізоляції, прикра випадковість місії, а не багатовіковий космічний корабель. Астронавт Джеррі Росс навіть підкреслював, що змовницькі теорії про ту ковдру — це “марнування мозкових ресурсів” thevintagenews.com.

Фото NASA з шаттла 1998 року, яке часто подають як зображення об’єкта “Чорний лицар” на орбіті Землі. Насправді астронавти місії STS-88 втратили під час виходу у відкритий космос теплоізоляційну ковдру, і саме цей уламок було сфотографовано space.com armaghplanet.com. Об’єкт був офіційно зареєстрований і згорів у атмосфері за кілька днів, але зображення породили вірусну легенду.

Отже, жоден із наведених доказів — ані загадкові радіовідлуння, ані дивні знімки — не свідчать однозначно про існування давнього інопланетного супутника. Кожен має альтернативне (земне) пояснення. Проте прихильники твердять, що саме поєднання цих аномалій у різні десятиліття вказує на присутність іншопланетного спостерігача на орбіті. У таке трактування вірили й деякі відомі особи, і навіть фігуранти, пов’язані з космосом, яких розглянуто нижче.

Відомі особистості і причетні космічні агентства

Декілька відомих імен та організацій стали учасниками історії про супутник Чорного лицаря — як нібито свідки, мимовільні учасники чи викривачі. Ось ключові фігури, яких згадують найчастіше:

• Нікола Тесла (винахідник, 1856–1943): Радіоексперименти Тесли вважаються початком легенди. У 1899 році він зловив незвичайні сигнали, які сприймав як потенційно розумні popularmechanics.com. Хоча Тесла говорив про зв’язок із Марсом (і сучасники сприймали це як фантазію), після появи легенди про Чорного лицаря його називають першим, хто засік “супутник”. Сам Тесла ніколи не стверджував, ніби джерело сигналу вело орбітою, а сучасні науковці вважають, що його “радіосигнали з Марса” найімовірніше були природного походження, а не від інопланетян popularmechanics.com space.com.
• Дональд Кейхо (дослідник НЛО): Колишній майор морської піхоти США, Кейхо у 1950-х став відомим автором книг про НЛО. 1954 року він публічно заявив, що військово-повітряні сили стежать за двома невідомими супутниками на орбіті Землі thevintagenews.com thevintagenews.com. Це надало історії про Чорного лицаря розголосу. Але жодних доказів чи офіційних підтверджень ніколи не з’явилося. Скептики стверджують, що ці статті були радше жартівливими чи рекламними en.wikipedia.org, а сам Кейхо часто робив сенсаційні заяви, просуваючи власні книги. Тим не менше, саме його твердження дали ідею інопланетних машин на орбіті задовго до Супутника, що зробило Кейхо фундаментальною фігурою в міфі про Чорного лицаря.
• NASA і програма “Спейс шаттл”: NASA відіграє центральну роль у сучасній легенді, зокрема через інцидент STS-88. У змовницьких історіях NASA звинувачують у “приховуванні” існування Чорного лицаря en.wikipedia.org. Насправді NASA публічно оприлюднила знімки 1998 року і завжди ідентифікувала об’єкт як втрачений теплоізоляційний чохол, а не космічний корабель space.com space.com. Астронавти (Джеррі Росс та командир Роберт Кабана) відкрито розповідали про цю втрату, а NASA внесла уламок до каталогу та зафіксувала його згоряння в атмосфері. Інженери й фахівці NASA — зокрема Джеймс О’Берґ (колишній інженер програми шаттлів) — доклали чимало зусиль до розвінчання міфу Чорного лицаря. О’Берґ, який працював у команді STS-88, провів інтерв’ю з екіпажем і крок за кроком показав, як було втрачено ковдру і як з фотографій виріс міф space.com space.com. Тож роль NASA — надавати приземлені пояснення і максимальну прозорість щодо космічного сміття, навіть якщо змовники переконані у приховуванні “правди”.
• Військові США та космічний моніторинг: Хоч ці установи рідше згадують на ім’я, у міфі Чорного лицаря фігурують ВПС та Військово-морські сили США. ВМС США зафіксували об’єкт 1960 року (уламки Discoverer 8), а моніторинг супутників ВПС розцінюють як доказ підозрілих об’єктів на орбіті space.com. Сьогодні мережа контролю космічного простору ВПС відстежує тисячі уламків; якщо б щось велике було на орбіті — воно би точно потрапило до реєстру. До прикладу, “шаттлівська” ковдра 1998 року була так і зареєстрована thevintagenews.com. Жодне військове чи космічне агентство офіційно не знаходило на орбіті Землі інопланетних супутників. Під час Холодної війни траплялися хибні тривоги та невідомі сигнали, але згодом їх ідентифікували як людські уламки чи помилки датчиків. Британська ракетна програма з назвою “Black Knight” (1950–60-ті) часто згадується помилково — окрім моторошної назви, вона не мала нічого спільного з інопланетним супутником і не вивела жодного корисного вантажу armaghplanet.com en.wikipedia.org.
• Астронавт Гордон Купер: Його ймовірна зустріч із Чорним лицарем під час польоту Mercury 1963 року часто згадується у змовницьких легендах. Купер справді вірив у феномен НЛО загалом, але в цьому випадку він категорично заперечував, що щось бачити під час тієї місії popularmechanics.com armaghplanet.com. Проте його ім’я часто використовують для підкріплення аргументу, ніби досвідчені астронавти “знають більше”. Насправді жоден інший астронавт не повідомляв про подібні стародавні супутники — а враховуючи кількість пілотованих польотів, ідея про прихований інопланетний об’єкт виглядає дуже малоймовірно.
• Дункан Лунан (науковий публіцист): Лунан не був ідеологом “Чорного лицаря” як такого, але його аналіз радіо-ехо 1973 року змусив його теоретизувати про 13 000-річний інопланетний зонд біля Місяця popularmechanics.com. Згодом цю ідею пов’язали з міфом Чорного лицаря, ототожнивши уявний зонд Лунана із “лицарем”. Сам Лунан наголошував, що ніколи не використовував таку назву і не був прихильником цієї конспірології — його “зоряна карта” була просто гіпотезою, а не фактом armaghplanet.com armaghplanet.com. Відчуваючи перекручення власних слів, Лунан визнав помилки, а прив’язка його історії до “Black Knight” була здійснена іншими en.wikipedia.org. Незважаючи на це, “13 000-річна” дата та походження з Епсилон Воловоза стали частиною міфу Чорного лицаря.
• Мартіна Редпат і популяризатори науки: З боку скептиків виступають наукові комунікатори, зокрема Мартіна Редпат з Планетарію Арма (Північна Ірландія). Вона назвала Чорного лицаря “мішанкою абсолютно не пов’язаних історій”, перебільшених і сплетених у сучасний міф armaghplanet.com. Вона й астрономи відзначають: усі радіо- та візуальні сигнали мають звичайне пояснення або залишаються непідтвердженими — немає потреби вводити “інопланетний супутник”. Їхня позиція — це науковий консенсус: цікаві феномени треба досліджувати, але “легенда” про Чорного лицаря — це приклад сучасного фольклору, а не факт.

Висвітлення в ЗМІ та масовій культурі

Супутник Чорного лицаря захоплює масову уяву, тому часто з’являється в ЗМІ — від серйозних наукових статей до сенсаційних таблоїдів — і згадується у розважальних шоу чи інтернет-культурі.

• Новини та інтернет-медіа: В епоху інтернету конспірологія про «Чорного лицаря» вибухнула популярністю завдяки вірусним статтям і відео на YouTube. Таблоїдні газети й клікбейт-сайти публікували гучні (і часто сумнівні) матеріали, щоб скористатися ажіотажем. Наприклад, британське видання Daily Mail у 2017 році вийшло з заголовком: «Інопланетний супутник, який понад 12 000 років шпигував за людьми, був збитий елітними солдатами ілюмінатів, стверджують мисливці на НЛО.» livescience.com. Ця фантастична заява — із таємними товариствами, що збивають стародавній інопланетний зонд — підкреслює, до яких меж може сягати перебільшення у ЗМІ, попри відсутність доказів. Водночас основні наукові видання також писали про «Чорного лицаря», зазвичай, щоб спростувати міф або з’ясувати, чому люди вірять у нього. Видання, такі як Space.com, Live Science і Popular Mechanics, опублікували докладні матеріали з історією феномену та спростуванням конспірології з коментарями експертів space.com popularmechanics.com. Навіть журнал TIME і Vice (Motherboard) обговорювали це явище в контексті космічного фольклору й культури змов en.wikipedia.org vice.com. Стійка медіапривабливість визначається поєднанням у «Чорному лицарі» таємниці, теми космосу та інопланетян — це історія, яка гарантує кліки й цікавість.
• Телебачення та документальні фільми: Про конспірологію згадують у паранормальних і науково-фантастичних телепроєктах. На каналі History у шоу «Древні прибульці», відомому дослідженням маргінальних теорій про НЛО, згадувався супутник «Чорний лицар» як імовірний приклад технології древніх космічних прибульців. Аналогічно, телепроєкти History, такі як «The UnXplained», а також інші кабельні програми включали сюжети-роздуми про «Чорного лицаря» як справжній інопланетний артефакт. Зазвичай, ці шоу подають легенду драматично, поєднуючи факти і припущення, що допомагає закріпити образ «Чорного лицаря» в поп-культурі як захопливої таємниці. Крім того, існують численні незалежні документальні фільми й фільми на YouTube, створені ентузіастами НЛО. Один із прикладів — «Black Knight Satellite: The Untold Story» (2019) дослідника Біллі Карсона, де зібрані конспірологічні погляди. Такі роботи приваблюють віруючих, але їхні твердження не підтверджуються офіційною наукою.
• Вигадка та популярна культура: «Чорний лицар» надихнув і творчість. У 2015 році компанія Pepsi навіть відзняла короткометражний фільм «Black Knight Decoded» — науково-фантастичну історію, яка уявляє, що супутник передає повідомлення на Землю (із зірками Девідом Ойєлоуо та Фрідою Пінто). Це була частина рекламної кампанії, яка свідчить, наскільки легенда проникла навіть у корпоративний маркетинг en.wikipedia.org en.wikipedia.org. Елементи концепції «Чорного лицаря» — давній інопланетний спостерігач на орбіті — з’являються у романах і відеоіграх, і часом помилково приписуються згадки про нього у відомих фільмах (наприклад, ходять чутки, що супутник згадується у «Трансформерах» чи «Інтерстелларі», хоча це вигадки або домисли фанатів). Ця ідея трапляється й у літературі: деякі науково-фантастичні книги та численні інтернет-оповідання будують сюжет навколо інопланетного «спостерігача», натхненного легендою про «Чорного лицаря». Постійна поява «Чорного лицаря» у коміксах, мистецтві й музиці (його навіть згадують у піснях і назвах гуртів) ще раз підкреслює його культурний вплив. По суті, «Чорний лицар» став сучасним міфом — елементом космічного фольклору, який автори й далі залюбки переосмислюють.

Від серйозних статей і диких таблоїдів до теледокументалістики і брендових фільмів — легенда про супутник «Чорний лицар» живе завдяки медіа. Кожна нова версія підсилює загадку, що приваблює нову аудиторію, яка може не знати раціональних пояснень. Саме цей цикл сприяє збереженню конспірології. Далі розглянемо, як на ці твердження дивиться наукова спільнота і контраргументи до кожного пункту легенди.

Наукові та скептичні тлумачення

З наукової точки зору твердження про супутник «Чорний лицар» розглядають як неправильне тлумачення звичайних явищ у поєднанні з людською схильністю шукати закономірності. Скептики й експерти наводять кілька ключових аргументів, чому ця теорія не витримує критики:

• Мозаїка непов’язаних подій: Як зазначають дослідники на кшталт Мартіни Редпат та журналіста Джеймса Оберга, не існує єдиного цілісного об’єкта, що стоїть за «Чорним лицарем», — лише набір несумісних історій, які з’єднали постфактум armaghplanet.com. Показово, що жодна з оригінальних подій навіть не використовувала назву «Чорний лицар» en.wikipedia.org. Кожен фрагмент «доказів» потрапив у легенду роки чи десятиліття по тому, коли заднім числом об’єднали непов’язані факти. Автор подкасту Skeptoid Браян Даннінг називає цю історію «вигаданою фантазією», створеною шляхом штучного зшивання різних подій у єдиний сюжет en.wikipedia.org. Тобто, конспірологія існує радше в оповідях, а не у фізичній реальності.
• Людська схильність до пошуку візерунків і конспірологічна культура: Психологи зазначають, що люди схильні знаходити закономірності та умисел — особливо в контексті космічних загадок. Легенда про «Чорного лицаря» живе, зокрема, через наш інтерес до інопланетян і таємних змов. «Наш мозок запрограмовано шукати візерунки, історії й приховані сенси», — пояснює аналіз Space.com space.com. Зіткнувшись із неоднозначними сигналами чи зображеннями, дехто схильний значно швидше припускати навмисність (наприклад, дії інопланетян), аніж прийняти випадковість або невідомість. Теорія також вписується у ширшу НЛО-культуру й недовіру до офіційних структур (наприклад, думка, що NASA приховує докази — при повній відсутності підтверджень — резонує з певною аудиторією). Як зазначила археологиня космосу д-р Еліс Горман, дивно, що конспірологій про космос не ще більше: оглянути кожен уламок на орбіті практично неможливо, а тому «коли ти не можеш це побачити, ти можеш уявити що завгодно». popularmechanics.com popularmechanics.com Фактично, «Чорний лицар» — це своєрідний сучасний міф, що живиться уявою й привабливістю таємниць.
• Проблеми реалістичності та фізики: Науковці також критикують практичність сценарію «Чорного лицаря». Орбітальна механіка ставить серйозну складність: зберегти об’єкт на низькій навколоземній орбіті протягом 13 000 років практично неможливо без двигунів і корекції. Атмосферне тертя, гравітаційні пертурбації та зіткнення вже давно прибрали б такий об’єкт. «Як саме об’єкт міг лишитися на орбіті 13 000 років?» — запитує доктор Горман, наголошуючи, що супутники вимагають коригування, інакше рано чи пізно падають popularmechanics.com. Прихильники міфу не надали переконливих відповідей — припущення про «надтехнології» інших цивілізацій не пояснюють нічого по суті. Крім того, якби древній зонд і справді перебував на орбіті поблизу полюсів (як стверджується), його легко виявили б сучасні радари й телескопи. Тисячі професійних і аматорських спостерігачів відстежують супутники; відсутність підтверджених спостережень «Чорного лицаря» за межами випадку з ковдрою 1998 року — це серйозний аргумент проти наявності якогось «скритого» великого об’єкта. Отже, логістика тривалого існування загадкового супутника у реальності суперечить законам фізики та здоровому глузду.
• Прозаїчні пояснення кожного «доказу»: Фактично, для кожного із пунктів легенди про «Чорного лицаря» існує добре задокументоване земне пояснення:
  • Сигнали Тесли 1899 року були, імовірно, природним радіошумом або перешкодою (оскільки він використовував надчутливий приймач) space.com. Тоді не існувало жодних трансмітерів ані на Марсі, ані деінде, а сучасники Тесли й самі не поділяли його впевненості vice.com.
  • Довгі затримки радіоех у 1920-х роках досі остаточно не пояснені, але не вимагають участі інопланетян — серед наукових гіпотез є іоносферне відбиття або плазмові ефекти. У цих сигналах немає жодної змістовної інформації, лише повтори надісланого armaghplanet.com.
  • Містичні «супутники» 1950–60-х були або помилкою, або таємною людською технікою. Об’єкт 1960 року ідентифіковано за розсекреченими звітами як фрагмент Discoverer 8 armaghplanet.com. Жоден невідомий штучний супутник постійно не фіксували й не знаходили.
  • Фото STS-88 із «Чорним лицарем» зображують відомий об’єкт — термоковдру. Це підтверджується багатьма даними: свідченнями астронавтів, журналами польоту, відкритими каталогами NASA і незалежним аналізом зображень space.com armaghplanet.com. Експерти із космічних польотів зазначають, що форма об’єкта на різних кадрах цілком відповідає легкій ковдрі, що обертається (зміна орієнтації створює ефект загадкової форми) space.com. Деякі знімки STS-88 навіть показують ідентичні ковдри, які залишилися на іншому боці конструкції для порівняння armaghplanet.com. У цих зображеннях немає нічого надприродного при детальному огляді.
  • Твердження, що «Чорний лицар» передавав сигнали чи намагався вийти на контакт — безпідставні. Окрім хибно витлумачених епізодів із Теслою й лунанням радіосигналів, жодного верифікованого сигналу від невідомого об’єкта на орбіті ніколи не фіксували. Радіоастрономи та аматори-супутниководи не знаходили жодного інтелектуального маяка на орбіті Землі, який не був би ідентифікований як відомий супутник.

У підсумку науковий консенсус полягає в тому, що супутник «Чорний лицар» — не реальний інопланетний артефакт. Це радше збірка міфів і помилкових ідентифікацій. Як резюмує одне з астрономічних видань: «Всесвіт — величезний, і астрономи таки шукають сліди позаземного життя… однак супутник “Чорний лицар” не є відповіддю і ніколи ним не був.» armaghplanet.com

Контраргументи та офіційні пояснення

Протягом багатьох років численні офіційні заяви та розслідування стосовно тверджень про Чорного лицаря постійно наводили звичайні пояснення. Нижче ми підсумовуємо авторитетні контраргументи конспірології, по пунктах:

• Пояснення NASA щодо фотографій 1998 року: NASA та астронавти, які брали участь у місії, детально задокументували інцидент STS-88. Астронавт Джеррі Росс розповідає, що під час його виходу у відкритий космос ізоляційна термоковдра, яку встановлювали, випадково відлетіла і опинилася поза досяжністю thevintagenews.com thevintagenews.com. Транскрипти місії зафіксували момент, коли екіпаж помітив втрату space.com. У публічному фотокаталозі NASA цей об’єкт позначено як «космічне сміття» із приміткою, що це термоковдра з шатлу en.wikipedia.org. Колишній інженер NASA Джеймс Оберг провів поглиблений аналіз, брав інтерв’ю у колег і перевіряв дані місії, підтвердивши усе до дрібниць: «На кожному етапі — повна узгодженість із тим, що я знаю як спеціаліст із космічних польотів: чому потрібні були ці ковдри, чому одна з них від’єдналася, чому вона полетіла саме так.» space.com. NASA не приховувало фото, а опублікувало їх на своїх серверах. (Іронічно, коли NASA оновило сайт і деякі посилання зникли, теоретики змови сприйняли це як «доказ» приховування space.com.). Насправді ж об’єкт був звичайним уламком, розміром із сидушку, який було внесено до каталогів Системи космічного спостереження США та відстежено, поки він не згорів в атмосфері Землі у грудні 1998 року space.com armaghplanet.com. Жодного таємничого космічного апарата не існувало — це був лише звичайний (хіба нещасливий) загублений інструмент.
• Офіційні розслідування ранніх «супутникових» повідомлень: Уряд США побічно коментував попередні інциденти, пов’язані із Чорним лицарем. Об’єкт 1960 року, який підозрювали у радянському походженні, оперативно проаналізував Департамент оборони. Через декілька тижнів його ідентифікували як частину місії Discoverer VIII, про що повідомив журнал Time 7 березня 1960 року en.wikipedia.org. Ця інформація стала відкритою після розсекречення програми CORONA, підтвердивши, що нічого аномального там не було — просто уламки секретного супутника. Щодо нібито спостержень 1954 року, то немає переконливих доказів, що ВПС дійсно фіксували такі об’єкти; це, схоже, було спекулятивне припущення Кейгоу. Жодний офіційний документ 1950-х не підтверджує виявлення невідомих супутників на орбіті (ВПС США дійсно активно шукали радянські запуски чи природні супутники, але не знайшли жодного на той час). Відомий астроном Клайд Томбо також був залучений до проекту Moonwatch для пошуку супутників у 1950-х, але нічого, окрім очікуваних штучних чи природних об’єктів, не зафіксував armaghplanet.com. Якби 13-тисячолітній інопланетний супутник був на орбіті, ці ранні спостереження точно би його виявили.
• Пояснення «Сигналу Тесли»: Твердження Тесли 1899 року про «марсіанський сигнал» ніколи не були підтверджені іншими дослідниками, і сам Тесла ретельно їх не вивчав. Згодом науковці дали буденні пояснення: одна з провідних теорій — Тесла зафіксував атмосферні радіошуми або сигнал від віддаленого передавача на Землі (у той час Марконі експериментував із радіозв’язком по всьому світі). Також є гіпотеза, що Тесла міг прийняти сигнал природного космічного джерела, наприклад пульсара, хоча пульсари зазвичай набагато слабші, ніж можливості його апаратури popularmechanics.com space.com. Вароуджан Горджян, науковець NASA JPL, зазначає, що якщо Тесла й почув щось реальне, «то це, скоріш за все, було із Землі.» space.com Отже, немає переконливих доказів, що Тесла отримав сигнал від прибульців — і тим більше немає зв’язку із жодним об’єктом на земній орбіті.
• Відмова Дункана Лунана: Гіпотеза Дункана Лунана 1970-х, яка додала наукової ваги легенді Чорного лицаря, була згодом самим Лунаном відкликана. Він уточнив, що його стаття про можливий зонд із Епсілон Волопаса не була твердим твердженням, а з часом він виявив помилки у своїй аналітиці. У подальших інтерв’ю та публікаціях Лунан наголосив, що не підтримує конспірології Чорного лицаря і не стверджував, що навколо Землі обертається «13-тисячолітній супутник» en.wikipedia.org livescience.com. Це важлива офіційна позиція, оскільки багато сайтів-конспірологів досі посилаються на його працю 1973 року як на «доказ». Сам автор ідеї відмовився від неї — факт, який прихильники змови часто ігнорують.
• Загальний науковий консенсус: Космічні агентства та науковці по всьому світу погоджуються, що немає жодних доказів існування інопланетних супутників на орбіті Землі. Такі агентства як NASA, ESA та інші регулярно відстежують усі об’єкти — від справних супутників до сміття. Сотні тисяч уламків знаходяться під моніторингом. Якби на орбіті знаходився великий і незвично старий об’єкт, це неодмінно привернуло б увагу. Час від часу справді фіксують невідомі об’єкти, але завжди з’ясовується, що це загублені частини ракет, уламки супутників або природні тіла (наприклад, малий астероїд, тимчасово захоплений гравітацією Землі). Наприклад, у 2020 році астрономи виявили новий «міні-місяць» навколо Землі, який насправді виявився відпрацьованою ракетою 1960-х, а не інопланетянами. При появі чергових тверджень про «повернення Чорного лицаря», експерти щоразу знаходять раціональне пояснення. Відповідно, загальний висновок: Земля не перебуває під спостереженням древнього інопланетного зонда.
• Загальний офіційний висновок: «Супутник Чорний лицар» залишається захопливою історією, але офіційні джерела незмінно вказують на її вигаданий характер. Як зазначив років NASA, на запит: «немає жодних доказів» наявності інопланетного супутника на орбіті Землі, а об’єкт із шатлу був «термоковдрою і нічим більше». space.com space.com Навіть відомі дослідники НЛО визнають, що міф про Чорного лицаря — це швидше легенда, ніж реальність. На думку науковців, Чорний лицар — приклад, як з одної іскри реальності може розростися ціла міфологія. Доки не буде представлено вагомих і переконливих доказів існування стародавнього штучного супутника (а поки що їх нема), Чорний лицар так і залишиться у світі конспірології, а не в ряду підтверджених фактів.

Попри ретельне спростування, конспірологія щодо супутника Чорний лицар не поспішає зникати. Вона продовжує жити у тінях інтернет-форумів, нічних радіоефірів і спекулятивної фантастики — сучасний міф, що підкреслює наше захоплення невідомим. У підсумку «13-тисячолітній інопланетний супутник» варто сприймати не як реальність, а як культурний феномен: космічну загадку, яку ми розповідаємо собі в пошуках сенсу у безмежжі Всесвіту space.com armaghplanet.com.

Джерела: Інформація у цьому матеріалі базується на історичних новинних архівах, місіях NASA, а також аналітиці астрономів і наукових популяризаторів. Ключові джерела: матеріали Space.com і Live Science про міф Чорного лицаря space.com livescience.com, розслідування Popular Mechanics з коментарями експертів popularmechanics.com popularmechanics.com, аналітика Армасського планетарію, що спростовує цю конспірологію armaghplanet.com armaghplanet.com, і цитати NASA та астронавтів із місії STS-88 space.com space.com. Ці та інші матеріали детально демонструють, що супутник Чорний лицар — це легенда, що виникла внаслідок нерозуміння, а не справжній інопланетний об’єкт.