Глобальний звіт про супутникову та космічну індустрію 2025: Огляд ринку та прогноз до 2030 року

від Marcin Frąckiewicz
в Індустрія, Космос, Ринок, Супутники, Технології
увімк. 10 Червня 2025

Global Satellite and Space Industry Report 2025: Market Overview and Outlook to 2030

Резюме для керівництва та огляд ринку

Глобальна космічна індустрія демонструє стійке зростання в середині 2020-х років, стимульоване комерційними інноваціями та зростанням державних інвестицій. У 2024 році глобальна космічна економіка досягла орієнтовно 415 мільярдів доларів доходу, що на 4% більше порівняно з попереднім роком sia.org. Провідну позицію займає комерційна діяльність із супутниками, на яку припадає близько 293 мільярдів доларів (71%) від цієї суми sia.org. Кількість діючих супутників зросла з приблизно 3 371 у 2020 році до 11 539 супутників на орбіті до кінця 2024 року sia.org — більше ніж утричі за чотири роки. Цей стрибок, здебільшого обумовлений появою нових «мегасузір’їв» малих супутників, підкреслює ключову тенденцію: космічна інфраструктура зростає швидше за прибутки індустрії, що свідчить про зниження витрат на супутник і покращення економіки запусків.

Основні гравці індустрії охоплюють як визнаних аерокосмічних гігантів, так і нові компанії “NewSpace”. Серед традиційних лідерів виробництва супутників і послуг — такі компанії, як Airbus, Boeing, Lockheed Martin, Northrop Grumman, Thales Alenia Space, а також оператори супутників, як Intelsat, SES, Eutelsat та Inmarsat. З боку запусків SpaceX стала домінуючим гравцем завдяки своїм багаторазовим ракетам та високій частоті стартів, разом із такими компаніями, як Arianespace, ULA та Blue Origin. Нові учасники — від виробників малих супутників (наприклад, Planet Labs, Terran Orbital) до нових стартапів у сфері запусків (Rocket Lab, Relativity Space) — загострюють конкуренцію. Водночас державні агенції (NASA, ESA, CNSA, ISRO та інші) й оборонні підрядники залишаються ключовими драйверами попиту на місії з високою вартістю і військові космічні активи.

Поточна динаміка ринку: Індустрія зсувається в бік менших, дешевших супутників і частіших запусків, що стало можливим завдяки технології багаторазових запусків і масовому виробництву. Супутниковий зв’язок (Satcom) та послуги спостереження Землі знаходять дедалі ширше застосування у комерційному секторі (широкосмуговий інтернет, IoT, геоаналітика), навіть попри зниження деяких класичних джерел доходу (наприклад, супутникового телебачення). Геополітика та питання безпеки також підвищують стратегічне значення космосу; це підтверджується зростанням оборонних бюджетів і створенням спеціалізованих військових підрозділів у різних країнах. Загалом космічний сектор має всі шанси на стале зростання до 2030 року, а прогнози варіюються від ~600 мільярдів доларів ринку в песимістичних оцінках до майже 1 трильйона доларів згідно з оптимістичними сценаріями globaldata.com. Наступний звіт містить детальний розподіл основних сегментів галузі, новітніх технологій, регіональних тенденцій і прогнозів до 2030 року, з особливим акцентом на польський TS2 Space і його роль на ринку супутникового зв’язку.

Структура індустрії за сегментами

Виробництво супутників

Глобальні доходи від виробництва супутників швидко зростають, що відображає попит і на великі урядові супутники, і на масу малогабаритних платформ. У 2024 році виробники супутників отримали близько 20 мільярдів доларів доходу, що на 17% більше порівняно із 2023 роком sia.org. США домінують у цьому сегменті — американські компанії захопили ~69% ринку виробництва супутників у 2024 році sia.org — із головними підрядниками такими як Lockheed Martin, Northrop Grumman, Boeing та Maxar, які виробляють платформу від телекомунікаційних до військових і наукових супутників. У Європі Airbus Defence & Space та Thales Group — основні гравці, а нові учасники (наприклад, індійська Dhruva Space) спеціалізуються на платформах малих супутників grandviewresearch.com grandviewresearch.com.

Значущою тенденцією є мініатюризація супутників і серійне виробництво. Компанії використовують конвеєрні технології, щоб масово виробляти малі супутники (від КубСатів у кілька кілограмів до мінісупутників у кілька сотень кг). Це демонструють проєкти сузір’їв на кшталт Starlink від SpaceX і OneWeb, які щороку виробляють сотні супутників. За даними Euroconsult, близько 18 500 малих супутників (≤500 кг) буде запущено у 2024–2033 роках завдяки цим мегасузір’ям straitsresearch.com. Виробники також інтегрують передові технології — такі як ШІ для автономії на борту і багаторазові компоненти, щоби зменшити витрати та підвищити можливості grandviewresearch.com.

Дивлячись уперед, виробництво супутників входить до числа найдинамічніших сегментів зростання. Аналітики ринку прогнозують зростання CAGR понад 16% у цьому сегменті; за одним із прогнозів, ринок сягне ~57 мільярдів доларів до 2030 року grandviewresearch.com. Чинники росту включають постійний попит на супутники високої пропускної спроможності, групи супутників спостереження Землі та заміну старих апаратів, а також зовсім нові застосування (наприклад, технічне обслуговування супутників у космосі й елементи для складання на орбіті). Однак залишаються виклики — це управління ланцюгами постачання космічної електроніки та уникнення виробничих вузьких місць за масових розгортань сузір’їв.

Послуги запусків

Послуги запусків є основою космічної економіки, адже саме вони забезпечують виведення супутників (та людей) на орбіту. За останні роки у секторі запусків відбулася справжня революція завдяки багаторазовим ракетам і зростанню конкуренції. У 2024 році було здійснено 259 орбітальних запусків у світі — це рекорд; дохід від комерційних запусків зріс до 9,3 мільярда доларів (зростання на 30% порівняно з 2023 роком) sia.org. Це зумовлено, насамперед, операціями SpaceX із високою частотою: із 145 американських орбітальних запусків у 2024 році SpaceX виконала 138 (95%) ракетами Falcon 9/Heavy та тестовими польотами Starship payloadspace.com. Зараз на США припадає близько 65% світового доходу від запусків sia.org, що відображає їхнє лідерство у комерційних можливостях запусків.

Інші країни також активні: Китай здійснив 68 запусків у 2024 році (трішки більше, ніж 67 у 2023 році) payloadspace.com, здебільшого використовуючи ракети Long March і дедалі більшу кількість комерційних малих пускових апаратів. Росія мала близько 21 запуску у 2024 році, в той час як Європа спромоглася лише на 3 запуску (через виведення Ariane 5 із експлуатації й затримки з Ariane 6) payloadspace.com. Нові учасники — Індія (5 запусків у 2024 році) і стартапи з Нової Зеландії (Electron компанії Rocket Lab, 13 запусків у 2024 році) planet4589.org planet4589.org також роблять ринок запусків більш різноманітним. Варто відзначити, що близько 70% глобальних запусків у 2024 році були здійснені на комерційних замовленнях (а не виключно державних), порівняно з 55% у 2022 році payloadspace.com, що ілюструє зростання ролі приватного сектору у сфері запусків.

Визначальною інновацією є багаторазові ракети-носії. Повторне використання першого ступеня Falcon 9 від SpaceX суттєво зменшило вартість запуску та дало змогу досягти небувалої частоти запусків. Інші компанії також рухаються в цьому напрямку: Blue Origin планує дебют свого важкого багаторазового носія New Glenn у 2025 році, а Rocket Lab прагне здійснювати часткове повторне використання бустерів ракет Electron/Neutron. Європа інвестує у випробувальні стенди для багаторазових двигунів, а приватні компанії Китаю тестують багаторазові малі ракетоносії. Ці технології, ймовірно, ще більше знизять вартість запуску та розширять доступ до космосу.

Прогноз розвитку ринку: Очікується, що ринок запускових послуг суттєво зростатиме до 2030 року. Оцінки різняться, але прогнози в основному передбачають двозначні темпи щорічного зростання. Наприклад, одне дослідження прогнозує зростання глобального ринку запускових послуг на ~10,9% CAGR до близько 18 мільярдів доларів у 2030 році globenewswire.com globenewswire.com. Деякі агресивніші прогнози (враховуючи державні витрати на запуск) оцінюють обсяги ринку у 30–40 мільярдів доларів у 2030 році marknteladvisors.com marketresearchfuture.com. Серед факторів зростання — розгортання тисяч супутників для широкосмугового зв’язку, зростаючий попит на запуск супутників дистанційного зондування Землі та IoT, а також очікувані польоти за межі Землі (місячні місії, космічний туризм тощо). Водночас галузь стикається з викликами, як-от пропускна спроможність космодромів, обмеження безпеки та регулювання, а також конкуренція, яка знижує ціну запуску. Загалом, запускові послуги трансформуються з вузького «горлечка» в більш сервісну індустрію за запитом — це ключова зміна для всієї космічної економіки.

Дистанційне зондування Землі та спостереження за планетою

Спостереження за Землею (EO) — це динамічний та зростаючий сегмент космічної індустрії, який охоплює супутники, що збирають зображення й дані про Землю для використання в сільському господарстві, міському плануванні, моніторингу клімату та національній безпеці. У 2024 році дохід комерційних супутникових сервісів дистанційного зондування зріс приблизно на 9% через високий попит на зображення й аналітику високої роздільності sia.org. Загальний ринок послуг та даних EO на основі супутників поки що відносно скромний за обсягом, але зростає стабільно: прогнозується зростання з приблизно $4,3 млрд у 2025 році до $5,9 млрд до 2030-го (близько 6–7% CAGR) mordorintelligence.com. Це зростання стимулює збільшення кількості EO-супутників на орбіті й ширше використання геопросторової аналітики в різних індустріях.

Сектор EO перейшов до сузір’їв малих супутників, що забезпечують вищу частоту повторного огляду. Компанії, як-от Planet Labs, експлуатують цілі флоти малих оптичних супутників (у Planet понад 200 супутників, що щоденно знімають планету), а Maxar та Airbus пропонують супутники з дуже високою роздільністю. Нові гравці, такі як ICEYE та Capella Space, запускають компактні радіолокаційні супутники, що дозволяє вести цілодобовий, всепогодний моніторинг. Дані з цих сузір’їв використовуються в моніторингу довкілля, реагуванні на катастрофи, страховій справі та обороні. Варто зазначити, додаткові сервіси (аналітика, інсайти на основі ШІ) стають такими ж важливими, як і «сире» супутникове зображення, відкриваючи значно більшу додаткову економічну цінність — за оцінками Світового економічного форуму, дані EO можуть дозволити секторально створити сотні мільярдів доларів додаткової цінності у сферах агро, інфраструктури та інших до 2030 року weforum.org.

Цей сегмент характеризують кілька тенденцій:

Вища частота огляду й стійкість: Комерційні оператори можуть відстежувати будь-яку точку Землі щогодини або навіть частіше завдяки великій кількості супутників (актуально для оперативних потреб, наприклад відстеження пожеж чи військових переміщень).
Різноманіття сенсорів: Окрім традиційних оптичних камер, активно розвиваються штучно-апертурні радіолокатори (SAR), гіперспектральні сенсори (аналіз ґрунтів, врожайності), радіочастотне картографування (наприклад, HawkEye 360 відстежує радіо випромінювачі) та інші — що дає ширшу картину діяльності на планеті.
ШІ та аналітика великих даних: Постає дедалі активніше використання технологій шІ/машинного навчання для автоматичної інтерпретації великих масивів зображень (наприклад, виявлення змін, класифікація об’єктів), що підвищує цінність EO для користувачів.

Серед ключових гравців: Maxar Technologies (відомі супутники високої роздільності WorldView/Legion), Airbus (серії Pleiades, SPOT), ESA/Copernicus (державні супутники Sentinel), Planet Labs, BlackSky, ICEYE, Satellogic та інші. Уряди багатьох країн також експлуатують власні EO-супутники для розвідки чи екологічного моніторингу.

Виклик для EO-сегмента — фрагментація ринку й конкуренція, що призвели до зниження цін на супутникові зображення. Проте попит розширюється, оскільки все більше індустрій інтегрують дистанційне зондування у свої процеси прийняття рішень. Інша проблема — регуляторні обмеження: деякі держави накладають ліцензування на роздільну здатність і швидкість поширення зображень з міркувань безпеки, що впливає на те, що можна комерційно пропонувати. Загалом, спостереження за Землею продовжить стабільне зростання. До 2030 року комерційні сузір’я EO ймовірно надаватимуть практично реальний в часі потік планетарних даних, сприяючи як економічному розвитку, так і вирішенню глобальних проблем (зміни клімату, подолання катастроф тощо).

Супутниковий зв’язок (Широкосмуговий та Трансляційний)

Супутниковий зв’язок залишається найбільшим сегментом космічної індустрії за доходами й охоплює супутникове телебачення, широкосмуговий інтернет, мобільний зв’язок та супутні сервіси. У 2024 році світовий дохід від супутникових сервісів (переважна більшість — саме комунікації) становив приблизно 108,3 млрд доларів sia.org. Водночас це означає незначне зниження (~2%) порівняно з попереднім роком spacenews.com, що приховує зовсім різні тенденції всередині сегменту:

Трансляційне телебачення (DTH): Супутникове платне телебачення історично було найбільшим джерелом доходу. У 2024 році доходи від таких сервісів склали близько 72,4 млрд доларів, але цей сегмент стрімко падає (майже на 20% менше з 2021 року), оскільки глядачі переходять зі супутникового телебачення на стримінгові платформи spacenews.com. Традиційні оператори, як DirecTV, Dish Network, Sky та інші, втрачають абонентів, що останніми роками тягне вниз загальні доходи від супутникового зв’язку.
Широкосмуговий супутниковий інтернет: Натомість широкосмуговий інтернет є швидкозростаючим сегментом. Доходи від споживчих та корпоративних широкосмугових послуг через супутники зросли майже на 30% у 2024 році — до $6,2 млрд spacenews.com. Такий стрибок зумовлений головним чином розширенням сузір’я Starlink від SpaceX (яке на 2025 рік має мільйони користувачів у світі), а також запуском нових супутників з високою пропускною здатністю для авіаліній, морського транспорту й віддалених територій. Серед інших гравців — Viasat (нещодавно об’єдналася з Inmarsat), Hughes Network Systems, OneWeb (тепер у складі Eutelsat) та майбутнє сузір’я Project Kuiper від Amazon. Попит на підключення у сільській місцевості, віддалених і мобільних об’єктах (літаки, судна, транспорт) забезпечує ріст цього сегмента.
Мобільний супутниковий зв’язок та IoT сервіси: Керовані сервіси зв’язку, як-от морський/авіаційний зв’язок і Інтернет речей через супутник, зросли приблизно на 23% у 2024 році до 9 млрд доларів spacenews.com. На цьому ринку працюють Iridium, Inmarsat, Globalstar, а також нові IoT-сузір’я (Astrocast, Swarm). Також зростає інтерес до direct-to-device сервісів — супутникового зв’язку напряму зі звичайними смартфонами. У 2024 році розпочалися перші випробування, наприклад партнерства SpaceX-T-Mobile та використання мережі Globalstar компанією Apple для екстрених SOS. Така супутникова комунікація напряму з пристроєм (D2D) може стати проривом: ринковий інтерес уже дуже високий і пілотні мережі в тестуванні sia.org.
Супутникове радіо: Такі сервіси, як SiriusXM (супутникове радіо в Північній Америці) дають ще кілька мільярдів доларів доходу щорічно. Цей підсектор є відносно стабільним, але не з високим темпом зростання.

Загалом сектор супутникових комунікацій перебуває у стані трансформації: дані-центричні послуги (інтернет, резервний канал, мобільний зв’язок) стрімко зростають, водночас відеотрансляції занепадають. Великі оператори супутникового зв’язку перебудовують бізнес-моделі — наприклад, SES та Intelsat інвестують у нові широкосмугові сузір’я та мобільність, оскільки дохід від відео падає. Високопродуктивні супутники (HTS) на геостаціонарній орбіті (GEO) та масивні низькоорбітальні (LEO) сузір’я формують нову глобальну супутникову інфраструктуру для широкосмугового зв’язку.

З технологічної точки зору відбувається прагнення до збільшення потужності та гнучкості (цифрові корисні навантаження, які можна переналаштовувати, лазерні міжсупутникові лінії зв’язку для сузір’їв тощо). Супутники на геостаціонарній орбіті (GEO) стають потужнішими (деякі забезпечують пропускну здатність понад 1 терабіт/сек), а сузір’я на низькій орбіті (LEO) пропонують покриття з низькою затримкою. Також триває інтеграція супутникових мереж із наземними мережами 5G/6G, що має забезпечити безшовну підключеність.

Перспектива до 2030 року для супутникового зв’язку виглядає дуже позитивно з точки зору попиту на підключеність. Згідно з даними досліджень ринку, глобальний ринок супутникового зв’язку (включно з послугами й наземним обладнанням) може досягти понад $300 млрд до 2030 року, порівняно з ~$200 млрд у середині 2020-х mordorintelligence.com. Зростання забезпечать:

Широкосмуговий інтернет для всіх: Мільйони нових користувачів і компаній отримають онлайн-доступ завдяки сузір’ям супутників (Starlink, OneWeb, Kuiper тощо), особливо в регіонах, де немає оптоволоконної інфраструктури.
Корпоративні й урядові мережі: Використання супутників задля резервування і розширення охоплення (наприклад, основа для хмарних сервісів, військовий зв’язок, підключення сенсорів IoT у глобальному масштабі).
Мобільність: Значно зростуть потреби у підключенні для авіаліній, суден і підключених автомобілів/вантажівок (у майбутньому).
Пряме підключення смартфонів: Якщо це буде технічно й комерційно успішно, може відкритися величезна нова база користувачів супутникових сервісів (мільярди власників телефонів).

Серед основних викликів – розподіл радіочастотного спектру (сузір’я супутників мають координувати спектр, щоб уникнути взаємних завад) і забезпечення доступності послуг за ціною. Також конкуренція дуже висока, тож, імовірно, відбудеться певна консолідація (наприклад, нещодавні злиття Viasat-Inmarsat). Попри це, очікується, що до 2030 року ландшафт супутникового зв’язку буде значно більш орієнтованим на інтернет, забезпечуючи мультигігабітні з’єднання до будь-якої точки світу, а традиційне телемовлення відійде на другий план.

Оборонні та безпекові застосування

Космос став критично важливою галуззю для оборони та національної безпеки, що стимулює значні інвестиції у військові супутники і супутникову інфраструктуру. Уряди по всьому світу розгортають супутники для розвідки (зображення та радіоелектронна розвідка), захищеного зв’язку, раннього попередження про ракетні пуски, навігації (GPS та інші ГНСС) і навіть потенційних космічних озброєнь. У 2024 році загальні державні витрати на космічні програми становили рекордні 135 млрд доларів, на 10% більше, ніж у 2023 satelliteprome.com. Зокрема, витрати на оборону становили 54% від цієї суми (~73 млрд доларів) satelliteprome.com, що підкреслює — на військові й безпекові потреби наразі припадає більше половини всіх державних видатків на космічну галузь.

Сполучені Штати залишаються безперечним лідером у сфері космічних оборонних технологій, хоча їхня частка у світових державних витратах на космічні програми знизилася до приблизно 59% у 2024 році (з 75% у 2000), оскільки інші країни нарощують свої можливості satelliteprome.com. Космічні військові сили США та NRO спільно експлуатують десятки високотехнологічних супутників (наприклад, розвідувальні супутники із роздільною здатністю менше одного метра, супутники раннього попередження SBIRS про пуски ракет, засоби зв’язку, стійкі до радіоелектронного придушення, такі як AEHF) і вкладають кошти у системи наступного покоління (наприклад, нове сузір’я Proliferated Warfighter LEO із малих супутників для відстеження ракет). Росія та Китай також мають значні військові космічні програми — особливо Китай, який швидко розвивається і створює власну навігаційну систему (Бейдоу), супутники з високою роздільною здатністю і навіть тестує анти-супутникові (ASAT) технології. Європейські країни (під проводом Франції, Великої Британії, Німеччини, Італії) розвивають системи подвійного призначення і створили власні командування з космічних питань. До прогресивних гравців також належать Індія, Японія, Ізраїль та інші, що нарощують оборонні космічні програми (наприклад, Індія розгортає військові супутники для зв’язку й розвідки, Японія — розвиває космічну ситуаційну обізнаність тощо).

Основні тенденції у цьому сегменті:

Мілітаризація космосу: все більше країн створюють спеціалізовані військові космічні підрозділи (наприклад, Космічне командування Великої Британії, Франції, Японії), а сам космос розглядається як окрема сфера бойових дій. З’являється орієнтація на захист супутників від втручання і розробку наступальних засобів (електронне придушення, кінетичне ASAT-озброєння тощо).
Розосереджені сузір’я для стійкості: США та союзники переходять до більших за кількістю, але менших за розміром та мережевих супутників, аби уникнути втрати єдиної критично важливої точки. Це нагадує комерційні мега-сузір’я й стало можливим завдяки зниженню вартості супутників.
Стратегічна автономія: регіони на кшталт Європи інвестують у незалежну супутникову навігацію (Galileo) і безпечне комунікаційне сузір’я, щоби не залежати від інших. Наприклад, плановане сузір’я IRIS² має забезпечити урядові та комерційні захищені комунікації для ЄС до кінця 2020-х.
Космічна ситуаційна обізнаність (SSA): відстеження об’єктів на орбіті важливе для оборони. Військові використовують мережі наземних радарів і телескопів, а також орбітальних супутників-інспекторів для моніторингу супутників противника й уламків. Це пов’язано з ширшими ініціативами космічної безпеки й сталого розвитку.

Інвестиції, що мотивуються оборонними цілями, мають наслідки і для цивільних застосувань: наприклад, GPS розпочинався як військовий проєкт США, а нині є основою для цивільної економіки в усьому світі. До 2030 року потреби оборони й безпеки й далі стимулюватимуть великі інвестиції в космос. Ми можемо побачити експлуатаційні анти-супутникові системи захисту, покращену кібербезпеку для супутників та інтеграцію комерційного супутникового зв’язку (наприклад, Starlink) у військові архітектури зв’язку. Недавній приклад такого взаємопроникнення — використання терміналів Starlink у збройних силах України, що демонструє, як комерційні системи стають стратегічними активами.

Окремо слід відзначити, що зростаюча мілітаризація призводить до викликів: існує ризик космічних конфліктів та появи уламків після ASAT-випробувань (наприклад, російське випробування ASAT у 2021 році, що створило тисячі уламків). Це стимулювало міжнародні дискусії про норми відповідального поводження у космосі. Втім, військові застосування залишаються ключовою складовою космічної галузі, визначаючи інновації й фінансування (здебільшого через державні контракти для компаній на кшталт Lockheed, Northrop, Airbus тощо).

Космічний туризм та комерційні космічні станції

Колись фантастична ідея космічного туризму сьогодні стає реальною індустрією. За останні роки приватні компанії почали відправляти платних клієнтів у космос — як на суборбітальні висоти, так і на орбітальні станції (зокрема, Міжнародна космічна станція, МКС). Попри те, що галузь ще перебуває на початковій стадії, ринок космічного туризму оцінювався у 1,3 млрд доларів у 2024 і прогнозується зростання до $6–10 млрд до 2030 з розширенням комерційних польотів globenewswire.com patentpc.com. За даними останнього галузевого звіту, до 2030 року ринок сягне $6,7 млрд (річний приріст 31,6%) , з яких суборбітальний сегмент (короткі підіймання з поверненням) становитиме близько $2,8 млрд, а орбітальний буде зростати ще швидше (33% на рік) хоча й стартує з меншого обсягу globenewswire.com globenewswire.com.

На даний час існують дві основні форми космічного туризму:

Суборбітальні польоти: виконуються апаратами на кшталт ракети New Shepard від Blue Origin і космоплана SpaceShipTwo від Virgin Galactic. Такі польоти дають кілька хвилин невагомості на межі космосу (~80–100 км). Blue Origin успішно виконала декілька суборбітальних туристичних місій у 2021–2022 роках (зокрема, для Джеффа Безоса), а Virgin Galactic розпочала комерційні польоти у 2023-му. Вартість квитка становить $250 000–$450 000 за одне місце на початку. Ринок суборбітального туризму має розширюватися із зростанням частоти польотів; аналітики прогнозують, що тільки цей сегмент наприкінці десятиліття сягне багатомільярдної величини globenewswire.com.
Орбітальний туризм і місії приватних астронавтів: допоки лише кілька заможних осіб здійснили подорожі на орбіту або МКС, часто за посередництва компаній Space Adventures чи Axiom Space. Капсула SpaceX Crew Dragon стала революційним проривом: завдяки їй відбулися повністю приватна місія Inspiration4 у 2021 році, а також польоти Axiom-1 та -2 на МКС (2022–23), де брали участь приватні астронавти. Такі тижневі орбітальні подорожі коштують орієнтовно $50 млн за одне місце. Надалі Axiom Space планує будувати комерційні модулі, які приєднають до МКС — перший із яких планують запустити до 2025-го, а з часом створити незалежну комерційну космічну станцію після завершення експлуатації МКС. Інші консорціуми (наприклад, Orbital Reef від Blue Origin з Sierra Space, а також концепція станції Northrop Grumman) вже отримали фінансування NASA для розробки приватних станцій до кінця десятиліття. Такі станції мають приймати як приватних туристів, так і професійних дослідників, а також іноземних астронавтів на комерційній основі. До 2030 року очікується, що на орбіті працюватиме принаймні одна комерційна космічна станція, яка дозволить поширити орбітальний туризм (а також знімання фільмів, наукові дослідження тощо).

Поза межами орбіти Землі компанії на кшталт SpaceX мають амбітні плани щодо туризму на Місяць (наприклад, проєкт dearMoon — політ артистів навколо Місяця на кораблі Starship). Хоча терміни реалізації Starship не визначені, подібні подорожі можуть стати реальністю до 2030 року і утворити нову нішу ультрадорогого туризму (квитки на обліт Місяця, ймовірно, коштуватимуть понад 100 млн доларів кожен).

Позиціонування на ринку: Традиційні аерокосмічні компанії (Boeing, SpaceX) займаються створенням апаратів і станцій, однак компанії, що надають “космічний досвід”, — нові гравці: Virgin Galactic, Blue Origin, Axiom, Space Adventures та декілька стартапів, що уявляють космічні готелі чи надувні модулі (наприклад, Bigelow Aerospace, яка запускала тестові модулі, але наразі неактивна). Держави (NASA, ESA тощо) сприяють цій комерціалізації, виступаючи першими клієнтами (наприклад, NASA купує місії приватних астронавтів на МКС, пропонує використання МКС для туристів по $35 000 за ніч тощо).

Виклики та можливості: Космічний туризм стикається з проблемами високої вартості, безпеки та регуляторного нагляду. Катастрофічна втрата першого суборбітального літака Virgin Galactic у 2014 і недавня аварія ракети-носія Blue Origin у 2021 році (без екіпажу) підкреслюють ризики. Регулятори наразі дають компаніям поблажки у вигляді “дозволів на навчання”, але це зміниться із зростанням числа польотів із платними пасажирами. З позитивного боку, подальші успіхи ймовірно приведуть до зниження цін (особливо, якщо з’являться Starship чи інші багаторазові орбітальні апарати) і відкриють космос для більшого кола людей. До 2030 року вартість квитків на суборбітальні польоти може впасти до десятків тисяч доларів, а орбітальних — до кількох мільйонів, що розширить аудиторію клієнтів. Також зростатимуть допоміжні ринки — тренування космічних туристів, розкішні номери на орбіті, угоди про створення медіаконтенту тощо. Загалом, хоча ринок у $10 млрд до 2030 року і є невеликим відносно інших сегментів, космічний туризм має величезний суспільний інтерес і може стимулювати технологічний прогрес, що принесе користь усій галузі (наприклад, розробка життєзабезпечення й систем для екіпажів, які пізніше використовуватимуть у космічних готелях чи глибококосмічних транспортних апаратах).

Новітні технології та інновації

2020-ті роки — це період стрімких інновацій у космосі, причому кілька новітніх технологій змінюють правила гри для всієї галузі:

Малі супутники та мегасузір’я: Можливість створення ефективних супутників у рази менших за розміром і вартістю — справжня революція. Стандартизовані малогабаритні платформи (включно з CubeSat) та сучасна електроніка дозволяють навіть пристроям розміром із коробку виконувати вагомі місії. Це призвело до появи мегасузір’їв — Starlink уже має ~4 000 діючих супутників для надання широкосмугового інтернету, OneWeb — понад 600, а проєкт Kuiper Amazon розпочне запуск понад 3 000 супутників із 2025 року. Сузір’я для спостереження Землі (Planet тощо) також використовують “smallsat”-технології. Це є зрушенням від небагатьох великих апаратів до роїв багатьох: це забезпечує живучість, глобальне покриття і короткі часові інтервали між спостереженнями. Однак це й піднімає питання (переповнені орбіти, перешкоди), що вимагає нових підходів до управління трафіком і конструкції супутників (наприклад, автоматичне уникнення зіткнень). Прогноз Euroconsult щодо понад 18 000 малих супутників у 2024–2033 рр. підкреслює, що ця тенденція лише прискориться straitsresearch.com.
Багаторазові ракети й здешевлення запусків: SpaceX ще у 2010-х роках показала, що ракети можуть літати повторно, і до 2025 Falcon 9 матиме 20+ запусків одним бустером у деяких випадках. Багаторазовість і конкуренція різко знизили ціну запуску (з ~$20 000/кг на ННО на початку 2000-х до <$3 000/кг на Falcon 9 сьогодні; на Starship можливі <$1 000/кг). Конкуренти (New Glenn, Neutron тощо) проектують багаторазовість з самого початку. Дешеві запуски — це нові місії (їх можуть дозволити собі малі компанії й університети), здійснюються мрії про мегасузір’я та асемблювання об’єктів у космосі. Багаторазові космічні апарати також з’являються: Starship SpaceX має бути повністю багаторазовим, що потенційно революціонізує ціну входу в космос. У менших масштабах космольоти (туристичні суборбітальні апарати, планований вантажний Dream Chaser Sierra Space) досліджують часткову багаторазовість. Ймовірно, до 2030 більшість запусків матимуть багаторазову частину, утверджуючи нову норму частих і відносно дешевих польотів у космос.
Штучний інтелект (ШІ) та автономія: ШІ й машинне навчання використовуються дедалі ширше у космічних технологіях. На Землі ШІ аналізує великі масиви супутникових даних (наприклад, розпізнає об’єкти на знімках чи оптимізує мережеві операції супутників). На борту супутників ШІ дозволяє автономні рішення — скажімо, супутник завдяки машинному зору обирає, які знімки робити; система автономної навігації — ухиляється від зіткнень і літає в групі. ШІ-аналітика особливо корисна при спостереженні Землі й радіотехнічній розвідці, де треба знаходити закономірності у великих даних. Компанія HawkEye 360 використовує ШІ для геолокації сигналів straitsresearch.com та ШІ-алгоритми для динамічного розкладу роботи супутникових мереж (маршрутизація інтернет-трафіку оптимально через сузір’я супутників). Також ШІ є центральним у автономних операціях космічних апаратів для віддалених місій (наприклад, майбутні марсоходи з більшим рівнем автономії для навігації довкола Марса й проведення наукових досліджень без постійного контролю із Землі). У цифровізованій космічній галузі ШІ/МН стане стандартним інструментом для розвантаження людей та підвищення ефективності — від дизайну космічних апаратів до моніторингу їх стану чи навіть точного роботизованого обслуговування на орбіті.
Обслуговування, дозаправка і виробництво на орбіті: Створюється новий клас апаратів для обслуговування інших супутників — їх дозаправки, ремонту, переміщення, а згодом і складання споруд у космосі. Mission Extension Vehicle від Northrop Grumman успішно продемонстрував концепт, пристикувавшись до старіючого супутника для продовження терміну його служби. Astroscale працює над видаленням космічного сміття (захоплення “мертвих” супутників). До 2030 можемо побачити перші комерційні пального депо чи роботизоване складання великих конструкцій на орбіті (телескопи, модулі станцій). Такі технології дозволяють продовжити життя основних активів, зменшити кількість сміття та розвиваються завдяки автономному стикуванню й стандартним роз’ємам для заправки. Хоч наразі це на початковому етапі, індустрія орбітального обслуговування й виробництва має сильну підтримку агентств (наприклад, OSAM від NASA) і потенціал стати окремим великим підсектором у 2030-х.
Інноваційні засоби руху та транспортування: Окрім хімічних ракет, розвиваються нові двигуни. Електричний рух (іонні двигуни) вже стандарт для корекційної тяги й навіть підняття орбіти — це дозволяє економити масу. У перспективі високопотужний електричний чи гібридний рух може забезпечити швидші міжпланетні перельоти чи дешеве переміщення великих платформ на орбіті. Зростає інтерес до ядерної тяги для глибокого космосу (NASA і DARPA планують тестовий ядернотепловий двигун у 2027 році). Ці технології (хоча ще не залучені у комерційний сектор) можуть скоротити політ до Марса чи перевести вантажі до Місяця за розумну ціну, підтримуючи розвиток бізнесу в навколомісячному просторі.
Супутникові мережі й інтероперабельність: Інновації відбуваються і на рівні систем — супутники зв’язуються між собою лазерними каналами (Starlink передає дані через оптичні лінії в космосі), супутники напряму підключаються до 5G-телефонів, відбувається поєднання сетей GEO, MEO, LEO в одну “безшовну” мережу. Формується ідея гібридної космічно-наземної мережі, коли користувачеві не важливо — йде його трафік через кабель, вежу чи супутник — усе буде опрацьовано для максимальної ефективності без його відома. Для цього потрібні вдосконалені антени (фазовані решітки, багатодіапазонні термінали) і інтелектуальне управління мережами.

Отже, космічна індустрія 2030 року виглядатиме зовсім інакше, ніж у 2020-му: сузір’я малих, “розумних” супутників, що координовано літають; ракети, що регулярно повертаються й знову стартують; ШІ управляє складними операціями; і перші комерційні екіпажі на орбіті. Ці інновації колективно знижують бар’єри входу — саме цим пояснюється сплеск стартапів і поява навіть у молодих країн власних програм. Результат — динамічніша, демократизована космічна галузь, але її потрібно буде управляти відповідально, щоб забезпечити сталий розвиток.

Ключові виклики та можливості

Зі зростанням космічного ринку виникає низка викликів, які потрібно подолати — та можливостей, що відкриють нову цінність:

Ключові виклики:

Орбітальне сміття та управління трафіком у космосі: Швидке збільшення кількості супутників (особливо на низьких орбітах) підвищує ризик зіткнень. У космосі вже відстежується понад 36 000 уламків розміром понад 10 см straitsresearch.com, а ще більше дрібних частин не враховано. Зіткнення двох супутників чи з уламком породжує “каскад” (синдром Кесслера), який може зробити орбіти непридатними для використання. Шляхи вирішення — краща мінімізація сміття (деорбітація після відпрацювання, активне видалення сміття) і координація дій — системи управління космічним трафіком лише формуються. Знадобиться міжнародна співпраця й нові норми чи регулювання для операторів супутників.
Щільність радіочастотного спектра і регулювання: Супутники користуються обмеженим радіочастотним спектром. Вибухове зростання супутникових мереж (особливо в подібних орбітах) спричиняє конкуренцію за радіоспектр і потенційні перешкоди. ITU та національні регулятори змушені оновлювати правила, щоб мегасузір’я могли співіснувати без взаємної “заглушки” чи конфлікту з наземними мережами straitsresearch.com. Затримки й невизначеність з ліцензіями можуть гальмувати проєкти. Потрібна гнучкість і гармонізація регулювання, однак це непросто з урахуванням геополітичної конкуренції (США vs Китай тощо), яка впливає й на питання спектра.
Капіталомісткість та фінансове забезпечення: Космічні проєкти часто вимагають великих авансових інвестицій і років до окупності. У 2015–2021 роках у стартапи лилося венчурне фінансування (і декілька SPAC-IPO космічних компаній), але згодом ринок став обачнішим. Деякі гучні проєкти збанкрутували чи призупинилися (наприклад, стартапи запуску ракет, що згорнули діяльність, чи комунікаційні компанії, які реструктуризувались). Доступ до фінансування — постійна проблема, зокрема для дорогої “залізної” інфраструктури (ракет-носіїв, станцій). Потрібно доводити фінансову доцільність у дуже конкурентному середовищі.
Кадрові та ланцюгові обмеження: Бум космічної активності перевантажує попит на кваліфікованих спеціалістів (інженерів, техніків) і спеціалізовані компоненти. Глобально є небагато виробників таких речей, як космічні чіпи, сонячні панелі, маховики тощо. Геополітична напруга та пандемія показали крихкість ланцюгів постачань. Надважливо забезпечити стійкість постачання (через вертикальну інтеграцію і локалізацію виробництва) та готувати нове покоління кадрів для галузі.
Безпека та геополітичні ризики: Супутники можуть стати об’єктом хакерства чи радіоелектронної боротьби; держави вже демонстрували протисупутникові ракетні технології. Є ризик переміщення конфліктів у космос — супутники привабливі й вразливі цілі. Бізнес враховує кіберзахист супутників і живучість сузір’їв у разі навмисних атак. До того ж, експортний контроль (як ITAR у США) і санкції ускладнюють міжнародні партнерства і доступ на ринки, особливо з урахуванням майже повної ізоляції Китаю й Росії від західного ринку.
Сталий розвиток і суспільне сприйняття: Космічній галузі потрібно враховувати й громадсько-політичне ставлення: світлове забруднення (астрономи скаржаться на яскраві мегасузір’я); екологічний вплив (викиди під час стартів, падіння ступенів); загалом питання того, як зберегти космос для всіх. Ігнорування цих проблем може призвести до суворішого регулювання й негативної суспільної реакції.

Ключові можливості:

Подолання цифрової нерівності: Супутникові широкосмугові сузір’я дають змогу забезпечити високошвидкісний інтернет для приблизно 3 мільярдів людей по всьому світу, які все ще залишаються офлайн або мають слабке підключення. Це величезна можливість для соціального та економічного впливу, а компанії, яким вдасться охопити ці ринки (сільський інтернет, підключення віддалених підприємств тощо), зможуть відкрити чималу цінність. Ініціативи прямого підключення до пристрою можуть поширити підключення на усіх користувачів смартфонів у світі — це надзвичайно великий адресний ринок, якщо його технічно реалізувати.
Зміни клімату та екологічний моніторинг: Зростає попит на дані для моніторингу змін клімату, викидів вуглецю, вирубки лісів, природних катастроф і водних ресурсів. Спостереження Землі зі супутників має унікальні переваги для такого загального та регулярного моніторингу. Оскільки заходи щодо боротьби зі змінами клімату та сталого розвитку посилюються, галузь EO (Earth Observation) може отримати вигоду від контрактів та партнерств (наприклад, з агросектором для точного землеробства, з урядами — для верифікації кліматичних угод). Одне з досліджень показало, що дані та послуги EO можуть забезпечити сотні мільярдів доларів економічної цінності до 2030 року у шести ключових секторах, пов’язаних з кліматом та Цілями сталого розвитку ООН weforum.org.
Нові ринки: Місяць і далі: У найближчі роки очікуємо ривок за межі орбіти Землі — зокрема, програму Artemis NASA, спрямовану на довгострокову присутність людини на Місяці. Це стимулює розвиток цислунарної економіки: контракти на комерційні місячні посадочні апарати (наприклад, такі компанії як Astrobotic та Intuitive Machines), плани будівництва місячної космічної станції (Gateway), а також інтерес до видобутку місячних ресурсів (водяний лід для палива). Приватні компанії та космічні агентства поза межами NASA (наприклад, плани Китаю щодо місячної бази у 2030-х роках) інвестуватимуть у ці напрями. Перші гравці у сфері лунного транспорту, будівництва або видобутку ресурсів можуть створити абсолютно нові галузеві сегменти до 2030 року. Аналогічно, видобуток астероїдів поки спекулятивний, але деякі стартапи продовжують дослідження — будь-який прорив у цій галузі стане революційним (хоча, ймовірно, після 2030 року).
Космічний туризм та медіа: Як вже зазначалося, відкривається епоха космічного туризму. Окрім простих польотів для розваги, з’являються можливості у сфері медіа та розваг — наприклад, зйомки кіно та телевізійних програм у космосі (вже є плани знімати фільми на МКС або у спеціальному орбітальному модулі-студії). Значний піар-потенціал та співпраця брендів, пов’язаних із космосом (наприклад, спортивні події чи реклама у космосі), також залишаються майже невикористаними. Компанії, які роблять космос доступнішим і помітнішим для широкої громадськості, можуть створити прибуткові сегменти ринку.
Інтеграція з наземними технологіями (5G, IoT, AI): Космічні системи дедалі більше доповнюють наземні технології. Супутники можуть слугувати для бекаулу мереж 5G або підключати IoT-сенсори у віддалених районах (розумне сільське господарство, глобальне відстеження логістики). Синергія між космічним та технологічним секторами (хмарні компанії співпрацюють із супутниковими операторами для доставки даних, телеком-оператори інтегрують супутникові рішення) створює можливості для зростання. Наприклад, хмарні провайдери як AWS і Azure створили окремі бізнес-напрямки для обслуговування потреб у супутникових даних, а супутникові оператори, у свою чергу, використовують хмарні AI-інструменти для обробки даних. Це взаємопроникнення стимулює інновації та нові послуги (як-то аналітика реального часу спостереження Землі через хмарні платформи).
Space as a Service і комерціалізація наступників МКС: Оскільки вихід МКС з експлуатації заплановано на 2030 рік, виникає можливість для приватних станцій взяти на себе її функції — це і проведення експериментів, і прийом астронавтів, і туристів. Компанії, які зможуть запропонувати Space-as-a-Service (від досліджень до виробництва у мікрогравітації), матимуть попит з боку фармацевтики, матеріалознавства, академії для використання лабораторій у мікрогравітації. Уже зараз на МКС вирощуються білкові кристали та досліджуються оптичні волокна; комерційні наступники можуть суттєво розширити цей бізнес, якщо вартість знизиться. Майбутні приватні станції (Axiom, Orbital Reef тощо) змагатимуться за клієнтів і можуть створити ринок мікрогравітаційних R&D і виробництва до кінця десятиліття.

Підсумовуючи, виклики космічної індустрії — сміття, конкуренція, фінансування, безпека — значні, але керовані за умови проактивних і скоординованих зусиль. Водночас можливості величезні й зростають: космос дедалі тісніше переплітається з економікою Землі та повсякденним життям. Компанії й країни, які впроваджують інновації та адаптуються, будуть у виграшному становищі, щоб скористатися потужним трендом зростання космічної індустрії до 2030 року і надалі.

Регіональний аналіз

Регіональні відмінності у космічній галузі демонструють, як різні частини світу роблять внесок у та отримують вигоду від еволюції космічної економіки. Нижче — розподіл ключових регіонів:

США

Сполучені Штати є безперечним лідером у світовому космічному секторі за більшістю показників. США мають найбільші державні та приватні витрати у галузі, і станом на 2024 рік на них припадає орієнтовно 37% світових доходів космічної галузі spacenews.com, а у ключових сегментах, як-от запуски чи виробництво, частка США ще більша. Саме американські компанії й урядові структури генерують більшість інновацій:

Державні програми: Бюджет NASA (~25 млрд $ у 2024 році) підтримує пілотовані дослідження (програма Artemis — Місяць, плани щодо Марса), науку (телескоп Джеймса Вебба, марсоходи) та розвиток технологій. Міністерство оборони і розвідка витрачають ще більше (орієнтовно 40–50+ млрд $ щорічно) на військові й розвідувальні супутники satelliteprome.com. Створення Космічних сил США у 2019 році підкреслює пріоритетність космосу для оборони. Урядові витрати США на космос — найбільші у світі (приблизно 80 млрд $ у 2024 році, 59% світових урядових витрат на космос) satelliteprome.com.
Комерційний сектор: Американський сектор NewSpace — один з найдинамічніших. SpaceX здійснила революцію у запускових послугах (65% світового запускового виторгу у 2024 sia.org) і управляє Starlink — найчисельнішим супутниковим сузір’ям. Серед інших потужних гравців: Blue Origin (ракета New Glenn, місячний посадковий модуль), United Launch Alliance (ULA) (запуски для уряду, нова ракета Vulcan), Northrop Grumman (виробництво й запуски супутників, ракети Omega/Antares), Boeing (ракета SLS з NASA, супутники), Lockheed Martin (GPS, капсула Orion), Maxar (супутники спостереження), Planet Labs (супутникове сузір’я EO), Ball Aerospace (інструменти, оборонні супутники) та багато інших: у сфері малих запусків (Rocket Lab — американський підрозділ, Firefly, Astra), космічного туризму (Virgin Galactic), нових напрямів (Astroscale US — прибирання сміття, Sierra Space — космоплан і житлові модулі).
Інноваційні хаби: У США розташовані основні осередки космічної індустрії: Кремнієва долина (стартапи у сфері малих супутників і технологій), Південна Каліфорнія (традиційна аерокосміка і штаб-квартира SpaceX), Колорадо (аерокосмічні підрядники, Космічне командування ВПС), Флорида (запуски на мисі Канаверал), Техас (SpaceX Starbase, Центр управління польотами НАСА у Х’юстоні) тощо. Культура підприємництва і значний венчурний капітал (понад $10 млрд інвестицій у космічні стартапи у 2015–2021) прискорили розвиток галузі у США.
Політика: Американська політика у сфері космосу сприяє співпраці з приватними компаніями. NASA дедалі частіше використовує комерційні контракти з фіксованою ціною (Commercial Crew, Commercial Lunar Payload Services) замість традиційної моделі cost-plus, надаючи більше відповідальності приватним структурам. FAA спрощує видачу ліцензій на комерційні запуски через їх зростання. FCC адаптує регулювання для мега-сузір’їв супутників (наприклад, більш жорсткі вимоги щодо зведення LEO-супутників з орбіти). США також задають стандарти (наприклад, угоди Артеміди для мирного освоєння, вже підписані понад 25 країнами).

Надалі США прагнуть зберегти лідерство і у цивільному, і у військовому космосі. Ближчі важливі події — місія Artemis III (запланована наприкінці 2025 року, має повернути людей на Місяць), розгортання станції Lunar Gateway, комерційні ініціативи на низькій орбіті Землі, які замінять МКС до 2030 року. США, ймовірно, збережуть домінування у запусковій галузі (особливо якщо Starship стане робочим), а також у супутникових сервісах (SpaceX, Kuiper від Amazon тощо). Водночас конкуренція у світі посилюється, тому США активно працюють над збереженням технологічної переваги: інвестують в R&D (ядерна тяга, супутники нового покоління, гіперзвуковий захист тощо) і підготовку STEM-кадрів. Загалом регіон США залишатиметься найбільшим центром космічної економіки до 2030 року, з акцентом на високотехнологічних напрямах і взаємодією уряду й індустрії як рушіями інновацій.

Європа

Європа має давню розвинену космічну галузь, очолювану Європейським космічним агентством (ESA) та національними агентствами, такими як CNES Франції, DLR Німеччини, ASI Італії та Космічне агентство Великої Британії. Сукупно Європа (включно з країнами ЄС і Великою Британією) є другим у світі за обсягом державних витрат на цивільний космос, хоча у секторі оборони відстає від США. Ось характерні риси європейської космічної індустрії:

Запуски та транспортування: Можливість запуску Європи переживає період змін. Arianespace (консорціум) історично забезпечував надійні важкі запуски на Ariane 5 та менший ракетоносій Vega. Станом на 2025 рік Європа переходить у нову фазу: Ariane 5 вийшов з експлуатації в 2023 році, а новий Ariane 6 запланований до дебюту. Однак у 2024 році відбулося лише 3 європейських орбітальних запуски payloadspace.com, оскільки затримки з Ariane 6 і невдалий запуск Vega-C призупинили польоти. Європа тоді відстала від Індії і навіть Ірану за кількістю запусків. Очікується, що Ariane 6 відновить регулярний графік запусків у 2025 році, а Vega-C знову зможе літати, хоча Європа також підтримує малі стартапи з запуску ракет (Rocket Factory Augsburg і Isar Aerospace у Німеччині, Skyrora та Orbex у Великій Британії тощо). Додатково, після Брекзіту, Сполучене Королівство створює власні стартові майданчики в Шотландії для орбітальних мініракет. Завданням Європи стане залишатися конкурентоспроможною за ціною та частотою запусків перед обличчям домінування SpaceX — всередині тривають дебати щодо розробки багаторазової ракети, але станом на 2025 рік Ariane 6 залишатиметься одноразовим.
Виробництво супутників і послуги: У Європі діють провідні виробники Airbus Defence & Space та Thales Alenia Space, які виготовляють супутники для зв’язку (наприклад, платформи Eurostar, Spacebus), навігації (Galileo), спостереження Землі (супутники Copernicus Sentinels, комерційні супутники спостереження) і науки (зонд Juice для Юпітера тощо). OHB (Німеччина) — ще один відомий виробник. Ці компанії часто співпрацюють у межах програм ESA або змагаються за комерційні замовлення глобально. Європа відома супутниками зв’язку високої якості та малими супутниковими сузір’ями спостереження Землі (наприклад, Pléiades Neo від Airbus). У сфері супутникових послуг діють ключові оператори: Eutelsat (який об’єднався з OneWeb для надання LEO-інтернету), SES (експлуатує супутники на ГСО та середній орбіті для широкосмугового доступу O3b), Inmarsat (британський мобільний супутниковий зв’язок, нині як частина Viasat), Deutsche Telekom у сфері супутникового зв’язку/телепортів та інші. Galileo (європейська навігаційна система) та Copernicus (програма спостереження Землі, яка безкоштовно надає екологічні дані) — це флагманські ініціативи ЄС, які демонструють прагнення Європи до суспільно корисних космічних послуг.
Оборона та безпека: Традиційно, космічна діяльність Європи була спрямована більше на цивільні цілі, але ситуація змінюється. Франція створила Космічне командування в 2019 році та розвиває супутники військового спостереження й радіоелектронної розвідки, а також розглядає антисупутникові можливості (як-от супутники Syracruse, CERES, а також плани супутників-охоронців). Італія та Німеччина мають власні оптичні/радарні розвідувальні супутники. Велика Британія інвестує у спостереження за космічним простором і співпрацює зі США щодо військового супутникового зв’язку. Європейські держави також співпрацюють у межах програм (ініціатива MUSIS для спільного доступу до зображень, майбутнє захищене сузір’я зв’язку ЄС IRIS²). Водночас витрати Європи на оборонну космічну сферу (~2–3 млрд євро на рік) значно поступаються США чи Китаю. Примітний розвиток: НАТО, більшість членів якого є європейськими, оголосило космос оперативним доменом і замовляє супутники спостереження й послуги (наприклад, система Alliance Ground Surveillance НАТО використовує БПЛА Global Hawk, але також формується Космічний центр НАТО).
Політика та співпраця: ESA — це міжурядова агенція з 22 державами-учасниками, координує великі наукові місії (як-от ровер Rosalind Franklin для Марса, місії спостереження Землі) та розробку ракет-носіїв. ЄС дедалі активніше залучається через власну космічну програму (Galileo, Copernicus, IRIS²) і має проголошену мету “стратегічної автономії” у космічній інфраструктурі. Брекзіт мав певний вплив (Великобританія втратила доступ до частини військових сервісів Galileo), але залишається членом ESA і співпрацює з агентством. Європейська промисловість часто залежить від погодженого фінансування з боку кількох країн, що може гальмувати прийняття рішень, натомість забезпечує широку підтримку. Для стимулювання розвитку NewSpace-стартапів, такі агентства як CNES і DLR мають програми-інкубатори, а фонди ЄС (наприклад, Horizon Europe) фінансують дослідження й розробки у галузі космічних технологій. Європа також наголошує на міжнародній співпраці: партнерство з NASA (наприклад, постачання службового модуля для Orion), JAXA та ін., а також просування регулювання довготривалої стійкості космічного простору (Франція і Німеччина активно виступають за зменшення космічного сміття).

До 2030 року Європа прагне мати незалежний доступ до космосу (з Ariane 6 та, можливо, з багаторазовим носієм нового покоління), повністю функціональну систему супутникової навігації Galileo і оновлене сузір’я Copernicus, а також бути гравцем у секторі захищеного зв’язку завдяки IRIS². Європейська перевага у високоякісному інжинірингу, ймовірно, дозволить їй залишатися конкурентною у виробництві супутників і низці ніш (екологічні супутники, наукові місії). Однак проблеми дешевого запуску та браку венчурного капіталу в космосі можуть зберігатися, якщо не вживати проактивних заходів. Проте, Європа і далі буде вагомою та стабільною частиною світової космічної екосистеми, акцентуючи увагу на надійності, стійкості та глобальних партнерствах.

Китай

Китай стрімко став великою космічною державою, другою після США за масштабом діяльності. Китайське національне космічне агентство (CNSA) та китайські військові (Стратегічна група підтримки Народно-визвольної армії) реалізують масштабну програму, яка амбітна та дедалі більш технологічно незалежна:

Запуски та пілотована космонавтика: Китай завершив будівництво власної космічної станції (Тяньгун) у 2022 році, і тепер три модулі Тяньгуна регулярно населені тайконавтами. Темп запусків у Китаї високий — 68 орбітальних стартів у 2024 році payloadspace.com, фактично повторивши рекорд. Китай експлуатує сімейство ракет Long March для різних корисних навантажень (LM-5 для важких ГСО, а також LM-2, -3, -7 тощо). Важливо, що Китай експериментує з багаторазовістю: модифікований Long March 8 має перший ступінь для багаторазового використання, ведуться випробування посадки з решітчастими рулями в стилі SpaceX на малих ракетах. У Китаї швидко зростає комерційний сектор запусків: компанії Galactic Energy, CAS Space, Expace, LandSpace уже здійснювали орбітальні польоти (Ceres-1 від Galactic Energy здійснив п’ять вдалих запусків у 2024 році) payloadspace.com. Китайський уряд підтримує високий темп запусків для власних сузір’їв і міжнародних комерційних контрактів (оскільки правила США ITAR забороняють запускати західні супутники з Китаю, він співпрацює з Пакистаном, Аргентиною тощо).
Супутники та сузір’я: Китай експлуатує повний спектр супутників: серії Gaofen і Yaogan для спостереження Землі (оптична та радарна супутникова розвідка), навігаційну систему Beidou (35 супутників GNSS, завершено у 2020 році як альтернатива GPS), релєйні супутники Tianlian, численні супутники зв’язку (хоча історично менше комерційних супутників у світі й робиться акцент на внутрішніх сервісах). Знаковий проект — плановане китайське мегасузір’я супутників для широкосмугового інтернету (іноді відоме як “Guowang”). Китай анонсував наміри розгорнути низькоорбітальне сузір’я, за розміром подібне до Starlink (планується до 13 000 супутників). Перші тестові супутники вже запустили, а повноцінне розгортання може початися до 2030-го, тож Китай не збирається поступатися Starlink і західним компаніям новий сегмент супутникового зв’язку. Додатково, Китай є піонером у таких технологіях, як квантовий супутниковий зв’язок (супутник Mozi проводив експерименти з квантовою передачею ключів).
Дослідження Місяця і планет: Китай розвиває амбітну програму дослідження. Після успішних місячних апаратів Chang’e (включаючи першу посадку на зворотному боці Місяця у 2019) і марсохода Zhurong (2021), Китай планує пілотовану місію на Місяць приблизно до 2030 року у співпраці з Росією (роль Росії, однак, може зменшитися після останніх невдач). Заплановане створення спільної Міжнародної дослідницької місячної станції у 2030-х. У розробці також місії зі збору зразків з астероїдів та зонда до Юпітера. Такі ініціативи підвищують престиж Китаю і стимулюють розвиток технологій, які потім використовуються комерційно (наприклад, потужні ракети, система далекого зв’язку).
Індустрія та інвестиції: Багато китайських космічних компаній підтримуються державою або великими ІТ-конгломератами, що узгоджується з державною стратегією. Державні CAST (Академія космічної техніки Китаю) і CASC (Китайська аерокосмічна науково-технічна корпорація) створюють більшість супутників і ракет, але “приватним” компаніям (часто з держпідтримкою) тепер дозволяють більше розробляти власні проєкти. У Китаї росте фінансування NewSpace-стартапів і формується власний паралельний сектор. Проте, на відміну від США, навіть “комерційна” космічна діяльність у Китаї зрештою корелює з державними цілями. Державна підтримка означає великі бюджети для масштабних програм, але й менший вихід на міжнародний ринок через геополітичні чинники.
Геополітика та ринки експорту: Китай позиціонує себе як партнер для країн, що розвиваються: надає послуги запуску супутників, допомагає із створенням супутників (наприклад, для Нігерії, Пакистану, Венесуели), просуває Азійсько-Тихоокеанську організацію космічного співробітництва (APSCO) як альтернативу західним структурам. Через санкції Заходу Китай та Росія посилили співпрацю (зокрема, обмін технологіями для місячних програм, потенційна інтеграція навігаційних систем). Частина китайських комерційних проектів, як-от широкосмугове низькоорбітальне сузір’я Hongyun чи мережа супутників навігації Geely для безпілотних авто, орієнтована на величезний внутрішній ринок (1,4 млрд населення) — тому має масштаб навіть без західних клієнтів.

До 2030 року очікуйте, що Китай матиме:

Повністю функціонуюча велика космічна станція (розширений Тяньгун, можливо, відкрита для іноземних астронавтів із країн-союзників).
Досягнення або перебування на порозі пілотованої висадки на Місяць.
Розгорнуті великі сузір’я супутників для зв’язку та дистанційного зондування (з конкурентоспроможними пропозиціями для Азії/Африки).
Збереження високих темпів запусків, можливо, перша або друга країна, яка досягне 100 запусків на рік.

Зростання Китаю створює паралельну екосистему — наприклад, ринок виготовлення супутників може побачити, як китайські компанії пропонують дешевші альтернативи на міжнародному рівні, а правила взаємодії у космосі (норми, стандарти) можуть відрізнятися, якщо Китай (та його партнери) застосовують інші підходи. У будь-якому разі, Китай буде безумовно головним гравцем у космічному секторі щонайменше до 2030 року, змушуючи США та інших учасників інноваційно розвиватися і, можливо, сприяючи виникненню більш мультиполярної космічної економіки.

Індія

Індія дедалі активніша в космічній сфері, відома своїм економічно ефективним підходом. Індійська організація космічних досліджень (ISRO) очолює національну програму, яка досягла значних успіхів за порівняно невеликий бюджет:

Здібності запуску: Полярна ракета-носій (PSLV) Індії стала робочою конячкою для виведення супутників дистанційного зондування Землі й має репутацію надійної (часто використовується і для запуску іноземних малих супутників). Більш потужна GSLV Mk III (нещодавно перейменована на LVM3) може виводити на геостаціонарну трансферну орбіту приблизно 4 тонни й була ключовою в місіях Індії на Місяць (Chandrayaan). У 2024 році Індія здійснила 5 орбітальних запусків planet4589.org, включаючи успішний запуск місії Chandrayaan-3. Індія будує новий стартовий майданчик для малих ракет у Таміл-Наду, а ISRO також розробляє малу ракету-носій (SSLV) для оперативних запусків.
Знакові місії: У 2023 році Chandrayaan-3 здійснила історичну м’яку посадку в районі південного полюса Місяця, зробивши Індію четвертою країною, яка здійснила посадку на Місяці, і першою, яка дісталася цього регіону. Сонячна обсерваторія Aditya-L1 була запущена для вивчення Сонця. У 2014 році Індія реалізувала місію до Марса (Mars Orbiter Mission/Mangalyaan) на мінімальний бюджет, чим продемонструвала свої можливості. Ці місії підвищили міжнародний статус Індії та викликали великий інтерес до STEM на батьківщині.
Супутникові програми: Індія експлуатує ряд супутників: серії INSAT та GSAT для комунікацій (телеком та телебачення по всій країні), IRNSS (NavIC) для регіональної навігації, Cartosat та RISAT для дистанційного зондування (високодеталізовані зображення й радар, головно для картографії та безпеки), а також Oceansat, Resourcesat тощо для науки та моніторингу ресурсів. Багато супутників обслуговують внутрішні потреби (дистанційна освіта, телемедицина, прогноз погоди за допомогою INSAT-3D тощо), демонструючи, як космос підтримує цілі розвитку в Індії. Наприклад, NavIC – це власна система GPS-подібного типу з покриттям для індійського регіону.
Відкриття для приватного сектора: Відбувається важливий зсув – уряд Індії лібералізує космічну галузь. У 2020 році Індія оголосила реформи, що дозволяють приватним компаніям будувати та запускати ракети й супутники, і створила регулюючий орган IN-SPACe для сприяння цьому. Таким чином, формується індійський «NewSpace» сектор. Наприклад, Skyroot Aerospace (у 2022 році запустила Vikram-S, перший приватний індійський суборбітальний ракетний тест і працює над орбітальним сімейством Vikram), Agnikul Cosmos (розробляє орбітальну ракету з 3D-друкованим двигуном), Pixxel (стартап, який формує сузір’я гіперспектральних супутників, уже має супутники на орбіті завдяки програмі SpaceX rideshare), Bellatrix Aerospace (розробляє електричну рухову установку і, можливо, буксири для супутників). Також варто згадати Dhruva Space (розробник супутникових платформ) та інших, які фокусуються на малих супутниках, наземному сегменті тощо. Темп швидко зростає, підтримується й державним фінансуванням, і індійським венчурним капіталом.
Пілотована космонавтика й майбутні плани: Індія готується до першого пілотованого польоту (Gaganyaan). Уже почалися безпілотні тести аварійного порятунку й випробування стартового майданчика, а мета – відправити індійських астронавтів на низьку навколоземну орбіту (~3 доби польоту) вже у 2025 або 2026 роках. У разі успіху Індія стане четвертою країною, яка самостійно відправила людину в космос. Індія також співпрацює з Японією над можливою місячною місією (місяцехід LUPEX) і виявила інтерес до власної космічної станції у 2030-х роках.

У регіональному розрізі Індія позиціонує себе як лідера Південної Азії у космічній співпраці – пропонуючи запуск супутників для сусідів і поширюючи супутникові дані. У 2017 році було створено South Asia Satellite (GSAT-9) – подарунок сусіднім країнам для забезпечення комунікацій і підтримки під час стихійних лих. Завдяки низькій собівартості (знаменита місія на Марс коштувала Індії менше, ніж деякі голлівудські фільми), країна може зайняти нішу на міжнародному ринку недорогих пускових і супутникових послуг, хоча PSLV і GSLV мають меншу вантажність, ніж Falcon 9, і розраховані на інші типи вантажів.

До 2030 року Індія прагне стати однією з провідних космічних держав світу, із новими серіями ракет (зокрема, можливо – із багаторазовими ступенями, над чим ISRO веде дослідження), розвиненою приватною галуззю, яка регулярно запускає місії, і потужнішими можливостями у пілотованих польотах (можливо, навіть власним малим модулем станції у 2030-х). Основна увага залишиться на прикладних напрямках (зв’язок, навігація, метеопрогноз для мільярдів громадян), але Індія займатиметься також дослідженням космосу й міжнародною співпрацею (наприклад, приєднання до Artemis Accords чи участь у захисті планети від астероїдів). Вихід Індії на глобальну арену додає важливу динаміку світовій космічній індустрії — велика, економічно вигідна країна з інакшою моделлю розвитку (синергія державно-приватного сектора при інженерії з мінімальними витратами) і величезним внутрішнім ринком для супутникового зв’язку й дистанційного зондування.

Близький Схід і Північна Африка (MENA)

Регіон MENA дедалі активніше заявляє про себе у космосі – кілька країн інвестують у супутники й навіть міжпланетні дослідження, часто як складову ширших стратегій диверсифікації економіки й забезпечення безпеки:

Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ): ОАЕ мають одну з найрозвиненіших програм у регіоні. Через космічне агентство (створене у 2014 р.) та Mohammed bin Rashid Space Centre (MBRSC) у Дубаї була запущена серія супутників спостереження Землі DubaiSat і KhalifaSat (створені в ОАЕ). У 2020 році емірати прославилися місією Emirates Mars Mission “Hope” – орбітальний апарат успішно прибув на Марс у лютому 2021 року для вивчення атмосфери ts2.tech. В ОАЕ також є програма місячного ровера (Rashid – летів на японському посадковому апараті у 2022 році, але апарат розбився). У сфері пілотованих польотів ОАЕ вже відправили астронавта на МКС (Хазза Аль-Мансурі у 2019 р.), а двоє стали учасниками приватної місії Ax-2 на МКС у 2023 році. Підхід ОАЕ — максимальна співпраця: з американськими університетами, JAXA (запуск mars-місії), приватними компаніями. До 2025 року в ОАЕ планують відправити астронавта на 6-місячну місію на МКС (через контракт з NASA/SpaceX). У довгостроковій перспективі озвучена амбіція звести на Землі “Mars Science City”, готуючись до досліджень колонізації Марса, а ще мріють про поселення людей на Марсі до 2117 року. Космічна програма напряму пов’язана із створенням економіки знань і натхненням молоді до STEM-освіти та формуванням власних інженерних компетенцій.
Саудівська Аравія: Саудівська Аравія була піонером регіону (у 1985 році саудівський принц літав на американському шатлі, а країна інвестувала в супутники, такі як мережа Arabsat для телекомунікацій). Нещодавно була створена Saudi Space Commission (2018) для розвитку космічної діяльності. У 2023 році країна профінансувала політ двох астронавтів (у тому числі першої саудівської жінки в космосі) на приватній місії Ax-2 на МКС, що сигналізує про відновлений інтерес до пілотованих польотів. Саудівська Аравія інвестує в розробку супутників (наприклад, серія SaudiSat для спостереження Землі, частка в Arabsat, що забезпечує ТБ і зв’язок по всьому арабському світу). У рамках «Бачення-2030» космос визнаний стратегічним галузевим хороб – очікується, що країна профінансує широкий спектр проектів, серед яких можливе і власне виробництво супутників, і наукові місії (Саудівська Аравія вже проявляла інтерес до Artemis Accords та місячних досліджень). Країна також співпрацює з ESA та іншими організаціями щодо наукових корисних навантажень.
Катар, Бахрейн, Кувейт: Ці держави Перської затоки мають невеликі програми, наприклад у Катару є комунікаційні супутники Es’hail (один із них має навантаження для радіоаматорів). Бахрейн і Кувейт запустили кілька кубсатів через закордонні проекти. Усі ці програми обмежені, але є ознаки зростання інтересу на тлі успіхів сусідів.
Єгипет: Єгипет давно цікавиться космічною тематикою, зосереджуючись на зв’язку і дистанційному зондуванні для розвитку. Супутники Nilesat забезпечують телевізійне мовлення в регіоні. Національне космічне агентство (створене у 2019 р.) планує запускати вітчизняні супутники (серія EgyptSat для спостереження), а також створює центр з виробництва супутників. Єгипет співпрацює з Китаєм (наприклад, запланований супутник MisrSat-2 виготовлений у КНР). Через велике населення країна вважає супутники критично важливими для телекомунікацій та сільськогосподарського моніторингу.
Ізраїль: Технічно країна належить до Близького Сходу й є однією з найсильніших космічних держав регіону. Державне космічне агентство Ізраїлю й компанія Israel Aerospace Industries (IAI) розробляють сучасні супутники, особливо розвідсупутники (Ofek) із високою роздільною здатністю для національної безпеки. Ізраїль експлуатує комунікаційні супутники AMOS для комерційних послуг. У 2019 році ізраїльська некомерційна організація SpaceIL ледве не стала першою приватною організацією, що здійснила посадку на Місяць (апарат Beresheet дістався Місяця, але розбився під час посадки). Ведеться підготовка другої спроби (Beresheet 2). Сильні сторони Ізраїлю — мініатюризація й військові технології; країна далі концентруватиметься на супутниках малого класу з відмінними характеристиками й готова брати участь у міжнародних наукових місіях (запланована місія із NASA для польоту ізраїльського астронавта на МКС і співробітництво з Італією та Францією у сфері наукових супутників).
Туреччина: Туреччина створила комунікаційний супутниковий флот TURKSAT (створений за допомогою Airbus), а останнім часом спостерігається збільшення інвестицій через Турецьке космічне агентство (засноване у 2018 р.). У 2023 році Туреччина запустила свій перший супутник високої роздільної здатності для спостереження Землі – IMECE. Планується місія на Місяць (ціль — 2028 рік для місяцехода, раніше може бути ударна місія на власній ракеті-носії). Туреччина використовує космос для розвитку власної аерокосмічної індустрії й уже побудувала новий центр з інтеграції супутників у Анкарі.
Інші: Іран має початкову програму, орієнтовану на військові й політичні амбіції. Країна виконала кілька запусків супутників власними ракетами Safir і Qased, розмістила на орбіті кілька малих супутників (наприклад, військові Noor). Санкції обмежують доступ до технологій, але іранці наполегливо створюють самостійні можливості. Пакистан використовує супутникові дані (відповідальне агентство — SUPARCO), має китайські супутники зв’язку та спостереження, але менш активний. Алжир, Нігерія, ПАР — хоча це не країни регіону MENA, африканські держави також розвивають власні програми: Алжир має кілька супутників і розвиває центр, Нігерія використовує супутники для зв’язку та агрономічного моніторингу.

Регіональна співпраця: Арабські країни створили організацію (Arab Space Cooperation Group під керівництвом ОАЕ) для обміну досвідом. Arabsat (оператор супутників) належить коаліції країн Ліги арабських держав і забезпечує регіональні телекомунікаційні послуги. Зростає інтерес до використання космосу для вирішення проблем дефіциту води, розвідки нафти й екологічного моніторингу в MENA.

До 2030 року регіон MENA, ймовірно, побачить:

Більше розробки власних супутників (а не просто купівлі у США/Європи).
Можливу кооперацію країн Перської затоки у створенні супутникового сузір’я або спільної космічної інфраструктури.
Амбітні наукові місії (ОАЕ, наприклад, уже оголосили про плани місії до Венери та астероїдів у 2028 році).
Подальшу участь у пілотованих космічних польотах через партнерства (арабські астронавти на МКС або навіть на місячних місіях Artemis, якщо угоди відобразяться у виділенні місць).

По суті, космос став частиною національних візій Близького Сходу – це сигнал модернізації та престижу. Зі значними фінансовими ресурсами у розпорядженні такі країни, як ОАЕ та Саудівська Аравія, й надалі купуватимуть новітні технології та інвестуватимуть у розвиток місцевої експертизи. Це, у свою чергу, ще глибше інтегрує регіон у світову космічну економіку як замовника і дедалі частіше як контрибутора (наприклад, розміщення наземних станцій, надання стартових майданчиків – потенційно навіть майбутній космодром в ОАЕ тощо).

(Примітка: основна діяльність Північної Африки представлена Єгиптом та Алжиром, як зазначено вище. Більшість менших країн покладаються на партнерства для отримання базових супутникових послуг або даних.)

Решта світу (інші регіони)

Окрім зазначених, варто коротко згадати Японію та Росію, оскільки вони залишаються ключовими гравцями у космосі:

Японія: Одна із провідних космічних націй (через JAXA та Mitsubishi Heavy Industries), Японія має значні програми запусків (ракета H-IIA була надійною; невдача нової H3 на початку 2023 року стала ударом, який прагнуть виправити) і апаратів (Японія будувала частину МКС, реалізувала місії повернення зразків з астероїда Хаябуса тощо). Японія активно співпрацює (з NASA у програмі Artemis — надає компоненти і астронавтів). Має комерційних гравців, як-от Mitsubishi Electric, що будує супутники, та стартапи на кшталт ispace (спробували посадити апарат на Місяць у 2023 році). До 2030 року Японія, ймовірно, буде глибоко залучена до досліджень Місяця та збереже сильні програми супутникового спостереження Землі й телекомунікацій для власних потреб.
Росія: Космічна промисловість Росії, історично дуже сильна, нині стикається з проблемами через застарілі технології та санкції, які обірвали партнерства (наприклад, більше немає запусків “Союзів” із Французької Гвіани, співпраця на МКС планується до 2030 року). Роскосмос досі запускає ракети “Союз” і підтримує навігаційну систему ГЛОНАСС і військові супутники, але бюджетні обмеження та втрата частки на ринку комерційних запусків (після зростання частки SpaceX) завдали шкоди. Росія переорієнтовується на співпрацю з Китаєм (обговорюється спільна місячна база). Вони запустили новий модуль для МКС (Наука у 2021 році) і планують власну орбітальну станцію, але це під питанням. До 2030 року роль Росії на міжнародній арені може зменшитися, якщо ізоляція триватиме, але країна намагатиметься зберегти незалежний доступ людини до космосу та супутникову інфраструктуру у стратегічних цілях.

Ці та інші країни (Канада, Австралія, Південна Корея, Бразилія тощо) мають свої нішеві ролі (наприклад, Канада забезпечує робототехніку, як Canadarm, Австралія фокусується на сенсорах і має стартапи запусків, Бразилія володіє майданчиком запуску в Алкантарі й розробляє власну ракету-носій, Південна Корея нещодавно вивела супутники на орбіту за допомогою ракети Nuri й планує нові запуски). Світова космічна спільнота розширюється: понад 80 країн вже мають певну присутність у космосі (навіть якщо це лише одиничний CubeSat). Сам факт інтернаціоналізації є новою тенденцією — космос вже не виключно для супердержав, а дедалі більше країн розглядають його як критичну інфраструктуру.

Прогнози ринку до 2030 року

Дивлячись уперед на решту десятиліття, космічна галузь на порозі стрімкого зростання. Хоча прогнози різняться, аналітики погоджуються щодо значної експансії до 2030 року:

Зростання всієї космічної економіки: Прогнози для світової космічної економіки у 2030 році варіюються від 600–750 мільярдів доларів (консервативна оцінка) до майже 1 трильйона доларів у максимальних сценаріях. Наприклад, GlobalData прогнозує зростання космічної економіки з ~$450 млрд у 2022 році до 1 трильйона доларів у 2030 році globaldata.com. Це означає приблизно 8–10% щорічного зростання — більше, ніж у більшості традиційних секторів. Навіть поміркованіші оцінки (~6–7% CAGR) дають ринку обсяг біля $600 млрд у 2030 році. Різниця часто залежить від того, що враховується (деякі розрахунки включають ширші downstream-галузі, які забезпечує космос). Наприклад, дослідження McKinsey/WEF оцінюють $1,8 трлн до 2035 року з урахуванням космічно-залежних сервісів weforum.org. Незалежно від точного числа, тренд очевидний: у 2020-их космічна економіка, ймовірно, подвоїться.
Супутники й виробництво: Потреба у супутниках залишатиметься або зростатиме. Для сузір’їв і оновлень циклів знадобляться тисячі апаратів; ринок виготовлення супутників може потроїтися приблизно з $20 млрд у 2024 до 57 млрд доларів у 2030 році grandviewresearch.com. Очікується, що в середньому запускатимуть понад 1000 супутників на рік, тож у 2030-му їх може бути понад 50 000 на орбіті — якщо всі плани здійсняться (втім, проблеми зі сміттям можуть стримати темпи). Дохід від виробництва зростає трохи повільніше, ніж кількість, адже малі супутники дешевші, але високотехнологічні потреби (наприклад, великі військові супутники, пілотовані космічні кораблі) підтримають ріст вартості.
Запуски: До 2030 року щорічна кількість запусків може перевищити 400 у всьому світі (головно через розгортання сузір’їв і обслуговування). Дохід може сягнути 20–30 млрд доларів (середнє різних прогнозів) на рік у сфері запусків, особливо з появою нових форматів послуг (орбітальні буксири тощо). Істотно вплине Starship: якщо він стане повністю робочим, його наднизька вартість може суттєво підштовхнути попит (наприклад, на проекти космічних сонячних електростанцій чи великих телескопів) і змусити конкурентів знижувати ціни чи вдосконалюватись. Вихід нових операторів (можливо, з Індії, Південної Кореї чи стартапів) урізноманітнить ринок запусків.
Супутниковий зв’язок і послуги: Цей сегмент залишиться найбільшим шматком космічної економіки. Завдяки запуску інтернет-сузір’їв, ринок супутникового зв’язку (з обладнанням наземного сегменту) може перевищити 300 мільярдів доларів до 2030 року mordorintelligence.com. Обладнання користувача — мільйони тарілок, IoT-терміналів тощо — становитиме велику частину обсягу (наземний сегмент вже дорівнював $155 млрд у 2024 році sia.org). Відеотрансляції, ймовірніше, продовжать знижуватись, можливо, опустившись до половини пікового рівня до 2030 року (~$40 млрд або менше), в той час як послуги з широкосмугового доступу та даних можуть зрости у 5–10 разів, перекриваючи падіння відео. До 2030 року можливо очікувати десятки мільйонів користувачів супутникового інтернету (Starlink прагне глобального покриття і може мати кілька мільйонів підписників до середини десятиліття). Доходи за прямий зв’язок із пристроєм можуть з’явитися наприкінці десятиліття, якщо послуги текст/SOS розширяться до голосу/даних.
Спостереження Землі й аналітика: Ринок EO (дані + аналітика) може зрости до 6–8 мільярдів доларів у комерційному секторі до 2030 року. Водночас, опосередкована економічна вигода набагато більша — і уряди теж вкладатимуть більше для клімату й безпеки (тому державні EO-програми додадуть ще кілька мільярдів видатків). Чекаємо поступового переходу до підпискової моделі для EO-даних, із кількома глобальними геопросторовими платформами для багатьох замовників.
Пілотована космонавтика й туризм: До 2030 року, якщо приватні космічні станції запрацюють, приватні особи зможуть перебувати на орбіті поряд із державними астронавтами. Ринок космічного туризму міг би сягнути 8–10 мільярдів доларів, як обговорювалось: щороку десятки суборбітальних туристів і кілька орбітальних польотів. Вартість квитка поступово знижуватиметься (суборбітальний — десь $100 тис. або менше, орбітальний — $20–30 млн до 2030 року). Державний попит на пілотовані польоти також дасть поштовх економіці (програма Artemis NASA — десятки мільярдів за десятиліття, які отримують підрядники).
Оборона й державні інвестиції: Державні космічні бюджети сягнули $135 млрд у 2024 році satelliteprome.com; до 2030 року цей показник може скласти ~$170–200 млрд у світі, якщо збережеться поточний тренд (захист — головний драйвер, ріст більший за інфляцію через потреби космічної безпеки). Наприклад, усе більше країн запускають військові сузір’я (розвідка, навігація, раннє виявлення) та збільшують видатки на пілотовані місії. Це створює стабільний попит на галузь (контракти на запуски, супутники, R&D).
Новітні сегменти: Нові сервіси, як-от орбітальне обслуговування, до 2030 року можуть почати приносити відчутний дохід (деякі оцінки передбачають сервісний/усувальний ринок у кілька сот мільйонів доларів до 2030, подальше стрімке зростання). Також, космічні дата-центри чи виробництво можуть мати перші пілотні проекти (ще не масштабний прибуток, але це стратегічно перспективні напрями). Якщо у другій половині десятиліття буде продемонстровано космічно-наземну сонячну електростанцію або інші новітні ідеї, у подальшому може відкритися багатотрильйонний ринок, хоча поки це ще спекуляції.

Підсумовуючи: усі показники свідчать про стрімкий поступ космічної галузі у цьому десятилітті. Середньорічні темпи зростання (CAGR) зазвичай високі: близько 7–8% для всієї сфери, з особливо високою динамікою у сегментах малих супутників (>12% CAGR) і космічного туризму (>30% CAGR) grandviewresearch.com globenewswire.com. Це випереджає прогнозоване зростання світового ВВП, тобто частка космосу у світовій економіці лише збільшується. До 2030 року космічна інфраструктура — супутники та їхні послуги — стане ще більш невід’ємною частиною щоденного життя, від супутникового інтернету у віддалених селах до постійного моніторингу здоров’я Землі й всюдисущої навігації на кшталт GPS.

Однак досягнення цих прогнозів залежатиме від того, наскільки ефективно галузь зможе подолати такі виклики, як орбітальне перевантаження, і наскільки триватимуть інвестиції. Якщо трапиться серйозна невдача (наприклад, серія зіткнень або геополітичний конфлікт, що перекинеться в космос), зростання може тимчасово сповільнитися. Навпаки, будь-який прорив (наприклад, багаторазове зниження вартості запусків завдяки Starship чи масштабний державний стимул для моніторингу клімату) може прискорити розвиток поза межами поточних прогнозів.

Загалом, зацікавлені сторони й аналітики залишаються оптимістичними: до 2030 року “остання межа” справді стане рутинною сферою комерційної, наукової і навіть туристичної діяльності – реалізуючи багатодесятилітню тенденцію перетворення космосу з державного проєкту на різноманітний, глобальний комерційний ринок.

Кейс: TS2 Space (Польща) – роль, послуги й позиціонування

TS2 Space – польський провайдер супутникового зв’язку, який ілюструє, як менші компанії та країни вписуються у світовий космічний сектор, обслуговуючи нішеві потреби. Заснована у 2004 році й розташована у Варшаві, TS2 Space спеціалізується на наданні супутникових телекомунікаційних послуг клієнтам у віддалених або складних умовах. Пропозиція включає VSAT-широкосмуговий інтернет, супутникову телефонію та дата-канали через різні супутникові сузір’я (наприклад, використовуючи потужності Inmarsat, Thuraya, Iridium, Eutelsat та інших мереж) emis.com.

TS2 Space спочатку здобула відомість, забезпечуючи критично важливий зв’язок для військових операцій. Вона стала відомою як інтернет-провайдер для американських і польських військ, розміщених у зонах конфліктів, таких як Ірак та Афганістан en.wikipedia.org. У середині 2000-х років коаліційним силам у цих регіонах був потрібен надійний зв’язок там, де наземна інфраструктура була відсутня чи небезпечна; TS2 заповнила цю прогалину, поставляючи комплекти супутникового інтернету та сервіс. У певний момент мережа TS2 підтримувала понад 15 000 військових користувачів в Іраку й Афганістані, даючи змогу віддаленим підрозділам користуватися email, VoIP та передавати оперативні дані en.wikipedia.org. Такий ранній фокус на оборонних клієнтах дав TS2 цінний досвід надання надійних послуг у складних умовах.

З часом TS2 Space розширила базу клієнтів і портфель послуг:

Надає супутникові канали для державних органів та аварійних служб. Наприклад, TS2 має контракти на постачання послуг супутникового зв’язку для Бюро охорони уряду Польщі (відповідає за безпеку VIP) ts2.tech. Під час пандемії COVID-19 TS2 була визначена критично важливою інфраструктурною компанією у Польщі, забезпечуючи зв’язок для кризових штабів ts2.tech.
Компанія обслуговує НУО, медіа й енерго-компанії, які працюють у віддалених районах (наприклад, журналістів у зонах конфліктів, команди з пошуку нафти й газу). TS2 може встановити мобільні широкосмугові термінали будь-де за короткий термін.
TS2 Space діяла як дистриб’ютор/реселер супутникового мобільного зв’язку – зокрема, уклала партнерство з Iridium для постачання супутникових телефонів і push-to-talk-рішень у Польщі та за її межами iridium.com.
Особливо помітно, що TS2 брала участь у підтримці України у нещодавньому конфлікті, постачаючи обладнання і послуги супутникового зв’язку. У прес-релізі 2023 року було відзначено, що TS2 забезпечила Україну супутниковим інтернетом, телефонами Thuraya/Iridium і навіть дронами для підвищення зв’язку й спостереження einpresswire.com. Це підкреслює позиціонування TS2 як надійного партнера у кризових ситуаціях, який використовує супутникові технології для стійкості.

Щодо позиціонування, TS2 Space не є виробником чи оператором супутників; це постачальник/інтегратор послуг. Вона орендує потужності у супутникових операторів і надає комплексний сервіс (обладнання, доступ до мережі, підтримка клієнтів). Така бізнес-модель поширена для невеликих компаній у секторі супутникового зв’язку – подібна до інтернет-провайдера, який не володіє власним кабелем, а продає роздрібний інтернет-клієнтам. Відмінності TS2 – це фокус на складних умовах і репутація довіри й надійності у супутникових комунікаціях, про що свідчать її довгострокові військові контракти einpresswire.com.

Щоб зберегти перевагу, TS2 Space також впроваджує нові технології. Компанія оголосила, що використовує ШІ (ChatGPT-4) для підвищення якості клієнтського сервісу й навіть аналізу супутникових даних einpresswire.com einpresswire.com. Наприклад, інтеграція чат-ботів на основі ШІ дозволяє TS2 забезпечити цілодобову багатомовну підтримку на своїй платформі, що важливо для клієнтів, розміщених по всьому світу. TS2 також досліджує, як ШІ може допомогти аналізувати моделі використання або оптимізувати налаштування мережі для клієнтів, крокуючи у тренді “розумного” керування мережею.

У Польщі та регіоні успіх TS2 Space зробив її ключовим гравцем у сфері супутникових послуг. Космічна галузь Польщі відносно скромна і зосереджена переважно на дослідженнях і виробництві для місій ЄКА, тому TS2 вирізняється як комерційна фірма із супутникових послуг. Вона ефективно грає роль “коннектора” польських та міжнародних клієнтів із глобальною супутниковою інфраструктурою. Робота TS2 також доповнює зусилля Польщі у сфері безпеки й гуманітарної допомоги, забезпечуючи країні певну автономію зв’язку під час розгортань або надзвичайних ситуацій.

Дивлячись у майбутнє, TS2 Space найімовірніше і далі еволюціонуватиме разом із світом супутникового зв’язку. Наприклад, коли широкосмугові сузір’я на низькій орбіті (Starlink, OneWeb) розширюватимуть покриття, TS2, імовірно, стане їх реселером або партнером з інтеграції для підприємств і державних клієнтів, які потребують особливої адаптації або посиленої безпеки. Власне, сайт TS2 вже почав надавати інформацію про оновлення покриття Starlink ts2.tech, що показує: там уважно стежать за трендами й потенційно полегшують доступ до нових сервісів. Досвід роботи із військовими клієнтами також може зробити TS2 кандидатом на участь у розгортанні або обслуговуванні захищених супутникових мереж (наприклад, якщо Польща чи НАТО розроблятимуть власні канали супутникового зв’язку, TS2 можуть залучити до наземної підтримки).

Підсумовуючи, TS2 Space демонструє, як сфокусована й гнучка компанія з країни середнього масштабу може знайти свою нішу на глобальному ринку космічних послуг, використовуючи наявні супутникові системи для розв’язання проблем із зв’язком у клієнтів. Її роль – бути посередником, який приносить переваги супутникового зв’язку кінцевим користувачам, які інакше не мали б необхідних технічних знань чи обсягів для прямого доступу. Завдяки адаптивності (освоєнню нових супутникових мереж і ШІ-інструментів) і надійності (доведеній у військових операціях), TS2 Space здобула повагу у секторі супутникового зв’язку та залишатиметься його частиною до 2030 року, особливо в галузі критичних комунікаційних сервісів.

Висновок

Станом на 2025 рік глобальні супутникова й космічна галузі перебувають у захопливій і динамічній фазі. Ринок величезний (сотні мільярдів доларів) і продовжує зростати завдяки трансформаційним трендам – поширенню малих супутників, багаторазовим ракетам, що радикально здешевлюють запуски, та новим застосуванням: від широкосмугового інтернету до моніторингу клімату. Основні сегменти галузі – виробництво, запуск, зв’язок, спостереження Землі, оборона і навіть такі зароджувані, як туризм – усі зазнають інноваційного буму. США залишаються лідерами, проте замітно зростає роль нових гравців як серед країн (Китай, Індія, ОАЕ тощо), так і серед компаній (SpaceX і безліч стартапів), що робить екосистему більш розмаїтою і конкурентною, ніж будь-коли.

Прогнози на 2030 рік свідчать про подвоєння масштабів космічної економіки, яка може сягнути позначки 1 трильйон доларів. Для цього доведеться подолати виклики (космічне сміття, регуляторні бар’єри, інвестиційні ризики), щоб максимально скористатися нагодами (глобальний зв’язок, нові сервіси, досягнення в дослідженнях). Регіональний зріз демонструє розширення участі у космосі – все більше країн бачать у ньому стратегічний напрям і вкладають у нього, що ще більше збільшує ринок і кадровий потенціал.

Для компаній та інвесторів перспективи в цілому виглядають позитивно: попит на супутникові дані та підключення не знижується, уряди витрачають більше на космічні проєкти для безпеки й досліджень, а суспільний інтерес стабільно високий (це сприяє політичній підтримці та появі нових джерел доходів, наприклад, у туризмі). У той самий час, успіх вимагатиме гнучкості на тлі стрімких технологічних змін (наприклад, сузір’я швидко застарюють попередні системи), і чіткого фокусу на сталість, щоб зберегти космос придатним для використання.

Підсумовуючи, космічна галузь 2025 року – це лише стартовий майданчик. До 2030 року ми очікуємо:

Більше супутників, більше послуг: десятки тисяч активних супутників, які забезпечують всюдисущий інтернет і сенсорні мережі на Землі.
Рутинний доступ до орбіти: щотижневі, якщо не щоденні, запуски ракет по всьому світу, що завдяки повторному використанню стануть настільки ж буденними, як робота авіаліній.
Люди в космосі поза межами державних програм: часті суборбітальні туристичні польоти, регулярні приватні місії на комерційну космічну станцію, а, можливо, і обліт Місяця з екіпажем.
Космос, інтегрований у повсякденне життя: від способу нашої комунікації до управління ресурсами й реагування на стихії – усе це значною мірою стане можливим чи ефективнішим завдяки космічним системам.
Нові горизонти: перші кроки у промисловому освоєнні космосу (виробництво, розвідка ресурсів), які ще більше розширять економічний простір у наступні десятиліття.

Динаміка у супутниковій і космічній галузях свідчить, що “космічна епоха” входить у новий розділ – розширеної комерціалізації й глобальної участі. Компанії на кшталт польської TS2 Space показують, що навіть ті, хто поза межами традиційного космічного клуба, можуть знайти місце на цьому ринку. Оскільки індустрія спільно працює над подоланням викликів, період до 2030 року обіцяє безпрецедентне зростання і досягнення у подорожі людства вгору й назовні.

Джерела:

SIA State of the Satellite Industry Report 2025 (дані щодо доходів 2024 року, кількості супутників тощо) sia.org sia.org sia.org spacenews.com
SpaceNews – Джефф Фауст, “Тенденції помірного зростання доходів у супутниковій індустрії” (травень 2025) spacenews.com spacenews.com spacenews.com
SatellitePro ME – “Державні космічні інвестиції досягли $135 млрд у 2024 році: Novaspace” (грудень 2024) satelliteprome.com satelliteprome.com
GlobeNewsWire – “Ринок космічного туризму… досягне $6,7 млрд до 2030 року” (лютий 2025, звіт Research&Markets) globenewswire.com
Mordor Intelligence – “Ринок супутникових комунікацій” (звіт 2025) mordorintelligence.com та “Ринок супутникового дистанційного зондування Землі” (2025) mordorintelligence.com
Grand View Research – “Виробництво супутників до 2030 року” (2025) grandviewresearch.com
StraitsResearch/Euroconsult – дані по малим супутникам (звіт 2024) straitsresearch.com
Reddit (SpaceInvestorsDaily) – підсумок SpaceNews щодо державних витрат на космос satelliteprome.com
Wikipedia – TS2 SPACE (інформація про військовий інтернет-сервіс TS2) en.wikipedia.org
EIN Presswire – прес-релізи TS2 Space (2023–2024) einpresswire.com einpresswire.com
Payload / Джонатан Макдауелл – статистика запусків 2024 payloadspace.com planet4589.org
WEF press release / McKinsey – “Космічна економіка – до $1,8 трлн до 2035 року” (квітень 2024) weforum.org та інші.

Tags: Глобальний звіт, Космічна індустрія, Прогноз 2030, Прогнози ринку, Супутникова індустрія, супутникові технології