Справжній стан інтернету в Білорусі: дротовий, бездротовий та спостереження з неба

Білорусь має парадоксальний інтернет-ландшафт: з одного боку, тут високорозвинена мережева інфраструктура з широким доступом і доступними високошвидкісними з’єднаннями; з іншого боку, країна працює в умовах одного з найбільш жорстко контрольованих і цензурованих режимів у Європі. Станом на 2022 рік майже 89,5% білорусів були користувачами інтернету freedomhouse.org, що відображає значний рівень проникнення навіть за світовими стандартами. Країна значно інвестувала як у провідний широкосмуговий зв’язок (особливо у волоконно-оптичні мережі), так і у бездротові мобільні мережі, досягнувши одних із найвищих показників підключення у Східній Європі freedomhouse.org. Цей звіт надає всебічний огляд інтернету Білорусі, охоплюючи інфраструктуру проводового широкосмугового зв’язку, розлогий ландшафт мобільного інтернету, нову супутникову підключеність («погляд з неба»), технічні показники продуктивності та вплив державної політики на доступ і свободу. Також розглядаються відмінності між міським і сільським доступом, цифровий розрив між різними соціальними групами та новітні тенденції, які формують майбутнє підключення в Білорусі.

Огляд проникнення інтернету та інфраструктури

Білорусь має широке проникнення інтернету, підтримуване міцною інфраструктурою. На початок 2023 року близько 8,27 мільйона людей у Білорусі були користувачами інтернету, що становить близько 86,9% населення datareportal.com. Офіційна статистика також повідомляє, що до кінця 2022 року 89,5% населення були онлайн, це на майже 3% більше, ніж попереднього року freedomhouse.org. В абсолютних цифрах у Білорусі було близько 3,1 мільйона фіксованих широкосмугових підписок і 9,3 мільйона мобільних підписок на інтернет при населенні 9,4 мільйона freedomhouse.org. Це означає, що рівень проникнення фіксованого широкосмугового зв’язку становить близько 33–35% населення, а мобільного — перевищує 100% (тобто багато громадян мають більше однієї мобільної підписки) freedomhouse.org. Насправді проникнення мобільного інтернету в Білорусі (понад 100% населення) було одним із найвищих у Центральній і Східній Європі станом на 2022 рік freedomhouse.org.

Проводова інфраструктура: Основою інтернету Білорусі є сучасна волоконно-оптична мережа, що охоплює більшість населених пунктів. За останнє десятиліття волоконно-оптична мережа gigabit passive optical network (GPON) стрімко замінила старі лінії ADSL/DSL по всій країні freedomhouse.org. Внаслідок цього Білорусь наразі є серед лідерів Європи за проникненням волоконно-оптичного інтернету у домогосподарства freedomhouse.org. До кінця 2022 року компанія “Белтелеком” (національний телеком) повідомляла про близько 2,9 мільйона абонентів GPON freedomhouse.org, і ця цифра сягнула приблизно 3 мільйонів до середини 2024 року telecomtalk.info. Розгортання волокна розповсюдилося й поза межі міст — у менші міста й села; насправді приблизно 82,4% усіх малих поселень із 50–100 жителів уже мають доступ до волоконно-оптичного інтернету завдяки постійним програмам розширення telecomtalk.info. Ці інвестиції реалізуються в межах державної програми “Цифровий розвиток Білорусі 2021–2025”, яка ставить за пріоритет проведення високошвидкісного інтернету навіть у малі населені пункти telecomtalk.info. Відтак якість фіксованого доступу дуже висока: понад половина користувачів обирають тарифи зі швидкістю 100 Мбіт/с і більше, а середня швидкість з’єднання через волокно “Белтелекома” — близько 96 Мбіт/с telecomtalk.info. Медіанна швидкість завантаження по країні у 2023–2024 роках становила близько 53–63 Мбіт/с freedomhouse.org freedomhouse.org, що помітно краще проти попередніх років. Затримка (latency) на проводових з’єднаннях зазвичай низька (від кількох до кількох десятків мілісекунд у країні) завдяки сучасній волоконній інфраструктурі та прямим підключенням до європейської й російської магістральної мережі.

Міжнародна підключеність: Інтернет Білорусі міжнародно зв’язаний через кілька волоконно-оптичних магістралей і супутникових каналів. Країна є частиною Транс’європейської та Транс’Азіатсько-Європейської волоконних систем, ключові наземні кабелі підключають Білорусь до Латвії, Польщі, Росії та України en.wikipedia.org. “Белтелеком”, державний оператор, контролює всі шлюзи на світовий Інтернет: він володіє національною біржею трафіку та магістральними каналами, що з’єднують Білорусь із такими операторами, як латвійський Lattelecom, російський Ростелеком тощо en.wikipedia.org. Також діють наземні супутникові станції (наприклад, Intelsat, Eutelsat), однак вони зазвичай резервні чи для спеціальних задач en.wikipedia.org. Така централізація міжнародної підключеності дозволяє уряду ретельно контролювати або повністю відключати зовнішній зв’язок у разі потреби (детальніше про це — у розділі про цензуру). Втім, за звичних умов пропускна здатність і резервування каналів Білорусі (зокрема 400 Гбіт/с магістраль у Росію, запущена в 2006-му en.wikipedia.org) цілком задовольняють потреби країни.

Основні інтернет-провайдери (ISP) та сервіси

Попри кількість ліцензованих провайдерів у Білорусі (близько 170 компаній надавали телеком-послуги станом на 2023 рік freedomhouse.org), ринок домінований кількома ключовими гравцями — усі вони або державні, або суворо регламентовані державою. У таблиці нижче наведено основних провайдерів і операторів та їх сервіси:

Белтелеком: Як державний телеком-монополіст, “Белтелеком” є ключовим елементом білоруського інтернету. Він володіє і управляє волоконно-оптичною магістраллю країни та міжнародними шлюзами, тож усі інші провайдери так чи інакше залежать від інфраструктури “Белтелекома” freedomhouse.org. “Белтелеком” домінує у проводовому сегменті: близько 78% усіх підписок на фіксований інтернет припадає на нього (2,5 млн із 3,2 млн на 2023 рік) freedomhouse.org. Компанія надає ADSL і волоконний інтернет (маркетингові бренди — byfly), телефонію, а з кінця 2022 року — навіть мобільний (державі надали ліцензію на мобільний зв’язок, вона почала продавати пакети ймовірно як MVNO чи у партнерстві — разом із домашнім інтернетом freedomhouse.org). Монополія “Белтелеком” підсилюється законом: лише він та NTEC можуть проводити з’єднання із зовнішніми мережами freedomhouse.org. Через ці “вузькі місця” держава забезпечує свої цінові та технічні стандарти — з одного боку це низькі тарифи й майже повне покриття, з іншого — централізований контроль (далі це детальніше). Варто зазначити, що інвестиції “Белтелекома” у волокно модернізували фіксований інтернет по всій Білорусі, зробивши гігабітні швидкості доступними навіть у містах і містечках. На середину 2024 “Белтелеком” мав близько 3 млн клієнтів за фіксованим інтернетом telecomtalk.info. Водночас найбільший приватний провайдер (A1) обслуговував лише ~400 тис. фіксованих клієнтів freedomhouse.org, що ілюструє домінування “Белтелекома”.

Мобільні оператори: У Білорусі є три основні мобільні оператори, що надають споживчий стільниковий інтернет: MTS Belarus, A1 та life:). MTS Belarus — найбільший з приблизно 5,7 мільйонами мобільних абонентів freedomhouse.org. Це спільне підприємство Бєлтелекому (державного) та російської МТС, що фактично дає державі частку в найбільшому мобільному операторі. A1 (раніше Velcom) — другий за величиною оператор з понад 4,8 мільйонами абонентів freedomhouse.org та знаходиться у власності Telekom Austria Group. life:) займає третє місце — близько 1,5 мільйона користувачів freedomhouse.org, і був повністю викуплений турецькою компанією Turkcell у 2022 році (після того, як білоруський уряд продав свою останню частку).

Усі три оператори пропонують голосовий та інтернет-зв’язок у мережах 2G/3G/4G. Особливістю Білорусі є те, що 4G LTE розгортається через єдину спільну мережу: beCloud (Belarusian Cloud Technologies), компанія під контролем держави, володіє всією 4G-інфраструктурою та здає її в оренду MTS, A1 та life:) freedomhouse.org. Це означає, що замість того, щоб кожен оператор будував власні LTE-вежі, beCloud побудував загальнонаціональну LTE-мережу, якою користуються всі — така модель спрямована на економію коштів і, ймовірно, полегшення державного контролю. На початку 2024 року 4G LTE (через beCloud) покривало приблизно 93% території Білорусі та 99% населення freedomhouse.org, що є суттєвим зростанням у порівнянні з ~83% покриття території два роки тому freedomhouse.org. Тим часом мережі 2G/3G покривають понад 98% території freedomhouse.org, забезпечуючи базове мобільне покриття навіть у віддалених районах. 5G ще не було запущено у комерційному режимі; лише відбулися незначні пілотні тести. Наприкінці 2023 року офіційні представники визнали, що повноцінний запуск 5G перебуває під питанням через західні санкції та скорочення зацікавленості бізнесу freedomhouse.org, тобто впровадження 5G фактично заморожено. Замість цього Білорусь наразі концентрується на максимізації потужностей і покриття 4G, часто за допомогою китайських постачальників (Бєлтелеком співпрацює з Huawei у питаннях технологій, пов’язаних із 5G, зокрема тестує системи розпізнавання облич на основі 5G) freedomhouse.org.

Щодо послуг, мобільні оператори пропонують стандартні голосові тарифи, SMS та пакети мобільного інтернету. Мобільний інтернет широко використовується для соціальних мереж, месенджерів (зокрема Telegram популярний для новин через цензуру в інтернеті), а також стримінгу. Завдяки спільній LTE-мережі користувачі будь-якого оператора можуть користуватися швидкісним 4G у великих містах і більшості селищ. Водночас конкуренція на ринку мобільного зв’язку є дещо обмеженою: ціни відносно низькі за регіональними мірками, але вплив держави (особливо через часткову державну власність у МТС та контроль над ключовою інфраструктурою) призводить до того, що оператори рідко виступають проти урядових рішень (наприклад, вони виконували накази про вимкнення інтернету відповідно до закону).

Розрив у доступі між містом і селом

Білорусь — високоурбанізована країна: близько 80,5% населення проживає в містах і селищах міського типу freedomhouse.org. Історично міста, зокрема Мінськ та обласні центри, мали кращий доступ до інтернету, ніж сільська місцевість. Втім, за останні роки цей розрив суттєво скоротився завдяки цілеспрямованому розвитку інфраструктури. На 2022 рік, за оцінками, 92,5% міських жителів користувалися інтернетом порівняно з 79,7% сільських мешканців freedomhouse.org. Ця різниця приблизно у 13 процентних пунктів досі є суттєвою, але менша, ніж у минулому (для порівняння: у середині 2010-х онлайн було лише близько 40% сільських жителів, тоді як у містах — понад 70%). Нині навіть на селі велика більшість має доступ до інтернету — переважно через мобільний зв’язок або дедалі частіше завдяки оптоволоконній мережі у великих селах.

Мінськ, столиця, залишається найбільш підключеним населеним пунктом: приблизно 95,2% мешканців Мінська користуються інтернетом freedomhouse.org, тобто показник майже стовідсотковий. Інші регіони трохи відстають; наприклад, у Гродненській області доступ до інтернету має близько 91,3% населення, а найменше — у Мінському регіоні (сільська зона навколо столиці) — 83,8% freedomhouse.org. Це свідчить, що навіть у найменш підключеному регіоні понад чотири п’ятих людей мають вихід онлайн. Розрив між містом і селом чіткіше проявляється у певних демографічних групах — насамперед серед літніх. У містах 53,4% людей старше 65 років користувалися інтернетом у 2021 році, тоді як у селах лише 28,2% цієї вікової групи були онлайн freedomhouse.org. Це свідчить, що залишковий цифровий розрив у Білорусі нині здебільшого стосується віку та освіти (цифрової грамотності), а не лише фізичної доступності інфраструктури.

З інфраструктурної точки зору, практично кожен населений пункт, що має певний розмір, підключений до мережі. Усі райцентри мають доступ до широкосмугового інтернету (ADSL чи оптика) з кінця 2000-х en.wikipedia.org. Триває розширення GPON-оптики, яка підводиться навіть до невеликих селищ з кількома десятками домогосподарств telecomtalk.info. Де немає оптоволоконних або дротових мереж, 3G/4G мобільний зв’язок заповнює прогалини — сільські жителі часто покладаються на мобільний інтернет зі смартфонів або Wi-Fi роутерів із SIM-картою 4G. Одна із залишкових проблем — у найменших селах може бути лише застарілий 3G-сервіс або слабке покриття, що впливає на швидкість. Однак із 4G, що нині покриває 99% населення freedomhouse.org, базовий широкосмуговий доступ через мобільний інтернет нині майже всюдисущий.

Доступність інтернету також значно покращилася по всій країні, зокрема для сільських мешканців. Тарифи на інтернет у Білорусі дуже низькі відносно доходу (докладніше про це під розділом Цифрова інклюзія), тож вартість є меншою перепоною, ніж у багатьох інших країнах. Підсумовуючи, жителі міст досі мають найшвидший інтернет (гігабітна оптика в багатьох районах Мінська, кілька виборів ISP у містах), тоді як сільські мешканці мають менше варіантів (часто лише мережу Бєлтелекому та одного мобільного оператора) і деяке обмеження швидкості. Проте зараз майже всі — від городян до аграріїв — можуть принаймні вийти онлайн. Залишкові розриви долаються державними програмами, спрямованими на «універсалізацію» широкосмугового доступу навіть у найменших населених пунктах.

Ландшафт мобільного інтернету

Мобільний інтернет — основа білоруської підключеності, рівень проникнення фактично дорівнює (або перевищує) 100% населення freedomhouse.org. Це означає, що багато білорусів використовують більше однієї SIM-карти чи мобільної підписки — звична практика для розділення робочої та особистої лінії або для окремих SIM-карт під мобільний інтернет. Мобільний ландшафт відзначається широким покриттям, зростанням швидкостей і відносною доступністю інтернету, при цьому ринок поділений між трьома головними операторами (МТС, A1, life:)).

Покриття мережі та технології: У Білорусі досягнуто майже повного покриття мобільним зв’язком. GSM (2G) та 3G охоплюють понад 98–99% території країни freedomhouse.org, забезпечуючи голосовий/смс-зв’язок практично у всіх населених пунктах. 4G LTE, запущений у 2015 році за моделлю спільного використання інфраструктури beCloud, стрімко поширився. Станом на квітень 2024 року сигнал 4G покривав 93% території Білорусі й 99% її населення freedomhouse.org. Це означає, що 4G є майже у кожному населеному пункті, а в дуже віддалених місцях працює хоча б 3G. Варто відзначити стрибок покриття території з ~83% до 93% за два роки freedomhouse.org freedomhouse.org, що є результатом активного розгортання нових LTE-базових станцій (часто на обладнанні китайських виробників).

Усі оператори користуються спільною 4G-мережею beCloud, яка працює переважно у діапазонах Band 20 (800 МГц) та Band 3 (1800 МГц). Ця спільна мережа забезпечує LTE-швидкість для абонентів МТС, А1 та life:) без необхідності дублювати вежі для кожного оператора. Це вигідно в плані витрат, але призводить до того, що у всіх трьох операторів однакові карти покриття 4G (відрізняються лише цінами та сервісом для клієнтів). Недолік полягає в тому, що якщо beCloud виходить з ладу або якщо держава наказує відключити мережу beCloud, всі користувачі 4G у всіх операторів одночасно втрачають доступ — тобто точка централізованого контролю.

Мобільна швидкість: Типові швидкості мобільного інтернету в Білорусі є пристойними, хоча й не видатними за світовими стандартами 4G. Станом на 2023 рік медіанна швидкість мобільного завантаження становила близько 12 Мбіт/с freedomhouse.org. До середини 2024 року ця медіанна швидкість була схожою (близько 11,5 Мбіт/с) freedomhouse.org, що свідчить про помірні покращення або стабілізацію на тлі насичення користувачів. Пікові швидкості 4G у містах можуть бути значно вищими (десятки Мбіт/с до 100 Мбіт/с за ідеальних умов), але багато користувачів відчувають нижчі швидкості, особливо в перевантажених осередках або сільських районах. Швидкість відвантаження в LTE зазвичай складає кілька Мбіт/с. Затримка в 4G в середньому становить близько 30–50 мілісекунд за вимірами Speedtest – цього достатньо для більшості додатків, але це не так мало, як у волоконно-оптичних мережах. Варто зазначити, що мобільний інтернет Білорусі є досить швидким для HD-стрімінгу відео, соціальних мереж та VoIP, але для важких застосунків, на кшталт великого завантаження файлів чи над-HD-стрімінгу, краще обирати оптику.

Впровадження 5G залишається невизначеним. У Мінську було проведено кілька пілотних зон із використанням обладнання Huawei, але станом на 2024 рік комерційних 5G-послуг немає freedomhouse.org. Західні санкції (через політичну ситуацію в Білорусі та її роль у конфлікті в Україні) унеможливили постачання 5G-обладнання такими компаніями, як Nokia чи Ericsson, і навіть китайські постачальники стикаються з фінансовими та експортними труднощами. До того ж, “затухаючий інтерес” уряду до 5G означає, що влада не бачить нагальної економічної потреби у впровадженні цієї технології, поки ще модернізується 4G freedomhouse.org. На даний момент Білорусь – одна з небагатьох європейських країн без визначених термінів запуску 5G. Замість цього оператори розвивають 4G (наприклад, A1 та інші перевели частини діапазону 3G під 4G для посилення покриття у сільських районах frequencycheck.com).

Використання мобільного інтернету: Більшість білорусів щоденно виходять в інтернет через смартфони. У 2023 році на мобільні пристрої припадало близько 53% усіх переглядів вебсторінок у країні, а на комп’ютери – 47% statista.com. Соціальні мережі, месенджери (Telegram, Viber) і споживання новин дуже залежать від мобільних даних. Середній білоруський користувач смартфона щороку споживає значно більше трафіку; наприклад, МТС повідомляла про двозначний приріст мобільного трафіку в останні роки (зростання на 44% у 2020 р.) на тлі розширення покриття 4G freedomhouse.org. Оскільки мобільний інтернет дешевий (2 ГБ мобільних даних коштують лише ~0,62% від місячного ВНД на душу населення у 2022 році freedomhouse.org – дуже низький показник за міжнародними мірками), з фінансової точки зору мобільний інтернет Білорусі є дуже доступним.

Тарифи та ціни: Мобільні тарифи на інтернет у Білорусі дуже дешеві порівняно з Європою. Безлімітні або пакети з великим лімітом доступні за цінами, що є прийнятними навіть для скромної місцевої зарплати. Наприклад, у 2023 році базовий пакет мобільного інтернету (кілька ГБ) коштував усього кілька доларів США на місяць. Така доступність – свідома політика для підвищення проникнення інтернету. Всі оператори зобов‘язують реєструвати SIM-картки за паспортом (згідно з вимогами уряду), а анонімні передплачені SIM-картки фактично відсутні – кожна SIM-картка жорстко прив’язана до паспорту в централізованій базі даних, що доступна органам влади freedomhouse.org. Водночас цей процес простий, а на ринку триває конкурентна боротьба за ціною.

Підсумовуючи, мобільний інтернет у Білорусі – це повсюдне покриття, державно керована інфраструктура та зростаюча популярність. Попри відсутність передових бездротових технологій (5G ще немає), країна завдяки 4G підключила майже всіх. Мобільні мережі слугують також резервним каналом під час аварій або навмисних відключень фіксованого інтернету, що вже траплялося: мобільні мережі “гальмували” останніми, бо їх повне вимкнення несе більше економічних втрат. Мобільний інтернет і надалі буде актуальним — особливо для сільських жителів і тих, хто хоче обійти домашній чи робочий контроль, використовуючи стільниковий трафік.

Доступність супутникового інтернету та “спостереження з неба”

У Білорусі супутниковий інтернет є нішевим та суворо регульованим сегментом ринку зв’язку. Завдяки потужним наземним мережам супутникові послуги мало поширені серед населення, а держава жорстко контролює будь-які незалежні супутникові канали зв’язку через цензуру та міркування безпеки. Однак варто розглянути, які існують варіанти “інтернету з неба” – включно з вітчизняними супутниковими проєктами і глобальними сервісами як Starlink чи OneWeb.

Національні супутникові програми: Білорусь має власний супутник зв’язку Belintersat-1 — геостаціонарний супутник, запущений у 2016 році спільно з Китаєм (також відомий як ChinaSat-15). Belintersat-1 надає послуги супутникового телебачення і може підтримувати широкосмугові канали по всій Європі, Африці й Азії з орбіти на 51,5°E hajun.info. Супутником управляє держпідприємство (Завод точного електромеханічного обладнання при Мінкомзв’язку), і він є частиною Національної системи супутникового зв’язку та мовлення hajun.info. На практиці пропускна здатність Belintersat здебільшого використовується для комерційного телебачення та потреб уряду (військовий зв’язок, роботи віддалених державних об’єктів), а не для масового доступу населення до інтернету. Збройні сили Білорусі, наприклад, розробили мобільні комплекси зв’язку з доступом до інтернету через Belintersat-1 для резервування у польових умовах hajun.info hajun.info.

Важлива деталь: у Білорусі двосторонній супутниковий інтернет для цивільних осіб заборонений. За правилами, громадяни та компанії можуть використовувати лише односторонні супутникові сервіси (тобто супутникове ТБ чи набір односторонніх даних) — вихідний інтернет-трафік користувача має передаватися наземними мережами та через державний шлюз hajun.info. Двосторонні термінали (VSAT – приймання і передавання супутникових даних) вимагають спеціального дозволу й фактично дозволяються тільки військовим, держустановам і диппредставництвам hajun.info. Це означає, що звичайна людина в Білорусі не може легально встановити супутникову антену для прямого виходу в інтернет через супутник; таке підключення обходило б державний контроль, і влада активно виявляє та переслідує несанкціоновані супутникові станції hajun.info hajun.info. Державний центр радіочастотного контролю (БелГІЕ) має змогу виявляти “нелегальних користувачів двостороннього супутникового інтернету” і вже штрафував громадян за такі спроби hajun.info. Увесь цивільний інтернет-трафік – навіть із найвіддаленіших територій – повинен “приземлятися” у Білорусі через офіційний телепорт і далі виходити лише наземним державно контрольованим каналом (забезпечуючи цензуру та фільтрацію) hajun.info.

Фактично, уся інтернет-комунікація в Білорусі пропускається через контрольовану наземну інфраструктуру, навіть якщо залучений супутник. Наприклад, сільський користувач може отримувати трафік “з неба” через супутникову тарілку, але його уточнення та вихідні запити проходитимуть через телефонну лінію чи мобільну мережу до національного шлюзу, а не напряму в супутник. Ця політика кардинально відрізняється від вільного доступу до супутникового інтернету у багатьох інших країнах.

Starlink і OneWeb: Враховуючи вищезазначені обмеження, не дивно, що нові сузір’я супутників на низькій навколоземній орбіті (LEO), такі як Starlink від SpaceX і підтримуваний Великобританією OneWeb, фактично недоступні в Білорусі. Starlink стрімко поширюється по всьому світі, але Білорусь (як і її союзник Росія) не проявляє наміру його дозволяти. Станом на 2025 рік офіційні карти покриття Starlink не включають Білорусь, і компанія “не заявляла про намір запустити послугу” в Білорусі (така ж ситуація для інших жорстко контрольованих держав, як Китай, Іран, Північна Корея, Росія тощо) zerohedge.com. Іншими словами, білоруси не можуть легально купити чи використовувати термінал Starlink за нинішніх умов. Будь-яка спроба контрабанди чи використання такого пристрою порушуватиме білоруське законодавство і, ймовірно, буде виявлена державними органами. Позиція уряду полягає в тому, що неконтрольований супутниковий інтернет становить загрозу національній безпеці та цензурі, оскільки його складніше вимкнути чи контролювати, ніж наземні мережі zerohedge.com zerohedge.com. Аналогічна ситуація з OneWeb: в Білорусі немає офіційного реселлера чи наземної станції OneWeb, і зважаючи на те, що запуски OneWeb раніше здійснювалися з російських ракет (які були зупинені через війну в Україні), Білорусь також не користується цією послугою.

Варто зазначити, що під час протестів 2020–2021 років у Білорусі, а згодом під час війни Росії проти України, багато активістів обговорювали можливість використання супутникового інтернету (на кшталт Starlink) для обходу відключень. Проте на практиці Starlink у Білорусі не використовувався. Превентивна юридична заборона таких пристроїв з боку уряду та високий ризик покарання поки що не дозволили їм стати поширеними.

Традиційний супутниковий інтернет: До появи сузір’їв LEO єдиним варіантом супутникового інтернету були традиційні послуги геостаціонарних VSAT. Їх зазвичай надають міжнародні супутникові оператори (наприклад, через Intersputnik, Eutelsat, Intelsat, які охоплюють Білорусь), і для цього потрібна супутникова антена з трансивером. Технічно такі послуги існують – наприклад, деякі компанії рекламували VSAT-зв’язок у Білорусі, використовуючи супутники на індивідуальній основі globaltt.com. Але, знову ж таки, для підключення VSAT білоруському користувачеві чи компанії потрібно отримати дозвіл від уряду (і, ймовірно, співпрацювати з Белтелеком або ліцензованим провайдером). Вартість такої послуги також є дуже високою для більшості населення (обладнання й щомісячна плата значно перевищують місцеві доходи). Тож на практиці база користувачів супутникового інтернету в Білорусі надзвичайно мала — ймовірно, це лише віддалені промислові об’єкти (наприклад, трубопроводи, об’єкти видобутку), дипломатичні місії чи резервний канал для критично важливої інфраструктури.

Супутник для спостереження?: Фраза «спостереження з неба» також натякає на використання супутників для моніторингу. Хоча це і не зовсім про інтернет-доступ, варто зазначити, що Білорусь співпрацює з Росією й Китаєм у сфері супутникового спостереження і розглядала створення власних «суверенних» супутникових комунікаційних рішень (так званий «білоруський аналог Starlink», продемонстрований президенту Лукашенку, насправді виявився імпровізованим мобільним штабом, що працював через Belintersat-1) hajun.info hajun.info. Головна мета цих зусиль — створити незалежні, але контрольовані канали зв’язку на випадок війни чи внутрішніх заворушень, а не забезпечити громадянам відкритий інтернет.

Підсумовуючи: супутниковий інтернет у Білорусі залишається маргінальним і обмеженим. На відміну від сільських регіонів інших країн, де супутниковий інтернет може змінити життя, у Білорусі уряд воліє розвивати наземні мережі (волоконно-оптичні та стільникові) і тримати жорсткий контроль над усіма шлюзами. Якщо не відбудуться кардинальні політичні зміни, послуги на кшталт Starlink не з’являться над Білоруссю, а населення й надалі користуватиметься лише наземним інтернетом.

Технічні характеристики: швидкість, покриття й затримка

Показники інтернету в Білорусі свідчать про сучасну інфраструктуру. Нижче — ключові технічні аспекти підключення в країні:

• Ширина каналу (швидкість): Швидкість фіксованого інтернету в Білорусі досить висока завдяки впровадженню оптоволокна. На початок 2023 року медіанна швидкість фіксованого інтернету становила приблизно 53,4 Мбіт/с, а в 2024 зросла до 63 Мбіт/с freedomhouse.org freedomhouse.org. У багатьох користувачів у містах пікові швидкості ще вищі (доступні тарифи на 100, 200 Мбіт/с чи навіть гігабіт — від Белтелекому й А1). Понад половина користувачів фіксованого інтернету обирає пакети зі швидкістю 100 Мбіт/с і вище telecomtalk.info. Швидкість на віддачу у GPON-мережах часто симетрична або майже симетрична (наприклад, тарифи 100/50 Мбіт/с). Для мобільного інтернету медіанна швидкість завантаження складає 11–12 Мбіт/с freedomhouse.org freedomhouse.org, що невисоко, але достатньо для більшості потреб. Швидкість LTE сильно різниться: у вільних осередках можливо отримати 30–50 Мбіт/с, а у завантажених — усього кілька Мбіт/с. Тенденція позитивна — і фіксований, і мобільний інтернет з кожним роком пришвидшується, оскільки інфраструктура модернізується freedomhouse.org.
• Покриття та надійність: Як детально описано вище, покриття і фіксованих, і мобільних мереж є дуже широким. Усі міста, містечка й великі села мають доступ до фіксованого інтернету (якщо не оптика, то принаймні ADSL чи кабель). Покриття мобільного інтернету практично повсюдне для базових послуг і фактично універсальне для інтернету, якщо враховувати 3G/EDGE у віддалених зонах. Надійність основних мереж загалом добра — у Білорусі добре розвинене національне оптоволоконне кільце, що з’єднує великі міста і створює резерв. Проблеми з надійністю виникають не через технічні збої, а через свідомі дії влади (наприклад, уповільнення чи відключення під час політичних подій, про що — у наступному розділі). Відключення електроенергії чи застаріла інфраструктура — рідкість завдяки безперервній модернізації Белтелекому. Проте остання миля у сільській місцевості менш надійна: деякі віддалені користувачі DSL стикаються з обривами чи зниженням швидкості. У мобільних мережах можливе перевантаження під час масових подій (наприклад, великі мітинги чи інформаційна блокада, коли всі підключають VPN).
• Затримка (Latency): Для внутрішнього і близького міжнародного трафіку затримка дуже низька. Користувач у Мінську, який надсилає ping на сервер у Мінську або Москві, може отримати ~10–30 мс. Навіть до Франкфурта чи Лондона ping зазвичай становить 40–70 мс завдяки прямим західним волоконним каналам. Медіанна затримка для фіксованого інтернету за даними Speedtest — близько 21 мс у 2023 році (типова для таких швидкостей, хоч і не наведена у тексті). Мобільний інтернет на 4G має вищу затримку (~40–60 мс), а в 3G ще вищу (100 мс і більше). Для супутникових підключень затримка дуже значна: геостаціонарний супутник дає ~600–700 мс у обидва кінці, що неприйнятно для реального часу. (LEO супутники на кшталт Starlink потенційно забезпечили б 20–50 мс, але йдеться не про Білорусь.) У підсумку звичайний білоруський користувач має латентність, порівняну з іншими розвинутими мережами: достатньо для відеодзвінків, онлайн-ігор (для динамічних ігор — краще провідний інтернет), і хмарних сервісів.
• Ємність і штучне уповільнення: Магістральна інфраструктура Білорусі має велику пропускну здатність (декілька каналів по 100 Гбіт/с із сусідами) en.wikipedia.org, і всередині країни оптичні мережі добре справляються з навантаженням. Мережі доступу (GPON) мають певний контенційний коефіцієнт, але більшість часу забезпечують заявлену швидкість. У мобільному інтернеті ємності іноді бракує у щільнозаселених районах, але оператори додають базові станції та частоти для розвантаження. Під час політично чутливих періодів користувачі повідомляють про раптові сповільнення чи складнощі з доступом до певних послуг (докладніше — про цензуру далі), що свідчить про навмисне уповільнення, а не обмеження технологій. Наприклад, у 2020 році влада періодично обмежувала або вимикала мобільний інтернет у певних районах, щоб завади комунікаціям протестувальників freedomhouse.org freedomhouse.org.

Підсумовуючи, інтернет у Білорусі з технічної точки зору швидкий і широко доступний, і за основними показниками (волокно, мобільний доступ) не поступається багатьом країнам ЄС. Звичайний користувач може дивитись відео у HD, проводити відеоконференції й користуватись сучасними онлайн-сервісами без суттєвих технічних проблем. Основні складнощі виникають не через якість інфраструктури, а через політично мотивовані обмеження — блокування чи тимчасові відключення.

Державний контроль, цензура та спостереження

Жоден аналіз інтернету Білорусі не буде повним без розгляду жорсткого державного контролю. Держава під керівництвом президента Олександра Лукашенка, авторитарного режиму, зберігає жорсткий контроль над інтернет-інфраструктурою та контентом. Це проявляється у кількох формах: власність на ключові мережі, юридичні й технічні механізми цензури, спостереження за онлайн-активністю та періодичні переривання підключення з політичних причин.

Державна монополія і контрольні точки: Білоруський уряд або володіє, або безпосередньо контролює критичну інтернет-інфраструктуру. Beltelecom, найбільший телекомунікаційний оператор, належить державі і управляє магістральною мережею, “від якої залежать всі інші інтернет-провайдери” freedomhouse.org. Національний центр обміну трафіком (НЦОТ) — структура при президентському Оперативно-аналітичному центрі (ОАЦ) — і Beltelecom є єдиними двома суб’єктами, яким дозволено обробляти інтернет-трафік, що перетинає державний кордон freedomhouse.org. На практиці, НЦОТ керує внутрішнім точкою обміну трафіком (BY-IX) для локального пірингу, тоді як Beltelecom забезпечує міжнародні шлюзи. Це означає, що весь міжнародний інтернет-трафік (чи то веб-запити, чи то електронна пошта тощо) проходить через обладнання під контролем цих двох, що дає властям технічну можливість фільтрувати, сповільнювати або повністю відключати з’єднання за бажанням freedomhouse.org. Незалежні провайдери не мають автономного маршрутизації — вони купують трафік у Beltelecom чи НЦОТ, тож якщо вони вимикаються, всі залишаються без зв’язку.

Відключення інтернету: Білоруська влада неодноразово демонструвала готовність натиснути на “червону кнопку” і відключити інтернет під час криз. Зокрема, під час президентських виборів у серпні 2020 року (які широко вважаються сфальсифікованими) та наступних масових протестів уряд організував майже повне відключення інтернету на близько 61 годину по всій країні, починаючи з ночі виборів freedomhouse.org. Це було суцільне відключення, яке зачепило мобільний інтернет, більшість сайтів і навіть VPN — фактично відрізаючи Білорусь від глобальної мережі. Після цього, у кінці 2020 року, впроваджувалися локальні та інтермітентні відключення, особливо у неділю, коли проходили масові марші протесту freedomhouse.org. Повідомлялося, що уряд також глушив мобільний сигнал в районах протестів, щоб ускладнити координацію freedomhouse.org. Такі дії були безпрецедентними для Білорусі і засвідчили новий рівень контролю, подібний до практик авторитарних режимів в інших країнах. У 2021 році режим пішов ще далі і вніс зміни до Закону про телекомунікації, офіційно надавши владі право обмежувати або відключати мережі з міркувань національної безпеки freedomhouse.org. Ця юридична підстава фактично легалізує подальші відключення інтернету. Хоча у 2022–2023 роках повних відключень (на кшталт подій 2020 року) не було, інциденти все ж траплялися — наприклад, у серпні 2023 року, коли пов’язане з Росією угруповання Вагнера перебувало в Білорусі, повідомлялося про перебої з мобільним інтернетом біля їхнього табору freedomhouse.org. А наприкінці грудня 2023 року влада короткостроково заблокувала доступ до YouTube під час онлайн-звернення опозиційного лідера freedomhouse.org. Отже, влада має і можливість, і юридичні підстави для повного або часткового відключення інтернету і вже використовувала це під час політично чутливих моментів.

Блокування сайтів і цензура контенту: У щоденному житті Білорусь здійснює тотальну цензуру онлайн-контенту. Держава веде широкий “чорний список” сайтів, які провайдери повинні блокувати. Станом на кінець 2022 року у Білорусі було заблоковано понад 10 000 сайтів freedomhouse.org — і до кінця 2023 року ця кількість зросла ще щонайменше на 2 000 freedomhouse.org. Це стосується не лише екстремістського чи незаконного контенту, а й практично всіх незалежних медіа, опозиційних новинних сайтів, сайтів правозахисних організацій та багатьох закордонних ЗМІ. Наприклад, найпопулярніший новинний портал країни TUT.by було заблоковано у 2021 році, а згодом визнано “екстремістським” — це позбавило доступу 3,3 млн щоденних користувачів freedomhouse.org. Його сайт-наступник (Zerkalo.io, який працює з вигнання) було заблоковано одразу freedomhouse.org. Всі основні незалежні новинні сайти наразі або заблоковані, або змушені працювати у вигнанні, у доступі зсередини країни залишається лише аполітичний Onliner.by freedomhouse.org. Влада навіть блокує сайти, які лише опосередковано торкаються опозиції — у 2023-му було заблоковано Flickr (фото-сервіс) і велику білоруськомовну електронну бібліотеку з підозрою у розміщенні “антидержавного” контенту freedomhouse.org. Додатково заблоковано безліч сторінок у соцмережах і Telegram-канали, визнані “екстремістськими” — за підписку чи навіть читання громадянам загрожує кримінальне покарання. Точний список заблокованих сайтів тримається в секреті (це теж “закрита інформація”), а рішення про цензуру часто обґрунтовують широко трактованою “загрозою національній безпеці” згідно із законом про ЗМІ freedomhouse.org.

Для забезпечення блокувань Білорусь застосовує технології глибокого аналізу трафіку (DPI) і фільтрації на рівні провайдерів і магістральних мереж. У березні 2022 року Beltelecom оголосив тендер на закупівлю апаратного та програмного забезпечення на 4 мільйони доларів для “збору й зберігання інформації про відвідування користувачами інтернет-ресурсів і блокування їх” freedomhouse.org. Це свідчить про постійні інвестиції у цензурні механізми. Є інформація, що Білорусь зверталася по допомогу до Росії (яка впровадила власну систему блокування) для розвитку цих можливостей freedomhouse.org. Відтак, для доступу до забороненого контенту громадянам доводиться використовувати обхідні інструменти (VPN, Tor, проксі-сервери).

Боротьба з обхідними інструментами: Очікувано, багато білорусів вдалися до використання VPN та сервісів анонімізації для обходу цензури. Влада у відповідь почала блокувати або обмежувати VPN і Tor. Насправді, використання VPN чи Tor у незаконних цілях було заборонено ще у 2015 році freedomhouse.org, однак роками це не суворо контролювалося. Після 2020-го режим почав активно боротися з цими інструментами. У 2020 році заблокували популярний проксі-сервіс Psiphon freedomhouse.org. У 2023–2024 роках було розроблено плани використовувати фільтрацію трафіку для масового обмеження використання VPN freedomhouse.org. У травні 2024 року, коли опозиція в еміграції організувала “альтернативні вибори” через безпечну онлайн-платформу, уряд заблокував принаймні чотири великі VPN-сервіси (Psiphon, Turbo VPN, TunnelBear і HUB VPN), щоб не дати громадянам проголосувати онлайн freedomhouse.org freedomhouse.org. Через цю гру у “кішки-мишки” інструментарій пересічного білоруса для вільного доступу в інтернет постійно скорочується. Tor також потрапляє під атаку: методи, засновані на DPI, час від часу ускладнюють підключення до Tor. Додатково запроваджено юридичну відповідальність за надання порад щодо “незаконних” способів обходу блокувань.

Спостереження та приватність: У Білорусі діє масштабний режим нагляду за телекомунікаціями. Закон вимагає від усіх операторів зв’язку впровадження обладнання СОРМ (Система оперативно-розшукових заходів), спочатку російської розробки, яке дозволяє правоохоронним органам (зокрема, КДБ та ОАЦ Білорусі) в реальному часі перехоплювати телефонні та інтернет-комунікації freedomhouse.org. Президентський Оперативно-аналітичний центр (ОАЦ) — спочатку підрозділ КДБ — контролює інтернет-нагляд і має повноваження щодо дотримання провайдерами вимог до збору даних freedomhouse.org. Усі інтернет- і телефонні провайдери зобов’язані зберігати дані користувачів і сприяти органам влади. Як уже згадувалося, реєстрація SIM-карт є обов’язковою: для покупки SIM-картки треба пред’являти паспорт, а ця інформація надходить в електронну базу, доступну МВС і спецслужбам freedomhouse.org. Це усуває можливість анонімного мобільного доступу. Крім того, кіберкафе й публічні точки Wi-Fi (наприклад, у готелях) мають ідентифікувати користувачів (зазвичай через паспорт або SMS-код) перед наданням доступу до інтернету.

На рівні мережі держава широко контролює соціальні мережі та месенджери. Після протестів 2020 року тисячі людей були заарештовані за свої онлайн-пости — навіть за приватні повідомлення в чатах. Силовики проникали в опозиційні чати Telegram і використовували IMSI-ловці та інші засоби, щоб пов’язувати анонімну онлайн-активність із реальними особами. Режим також застосовує тактику залякування, змушуючи затриманих активістів розблоковувати смартфони й соцмережі, після чого витягує контактні списки для розширення кола спостереження. “Великий Брат” дуже помітний у білоруському інтернеті — організація Freedom House постійно оцінює Білорусь як “Не вільну” в плані інтернет-свободи, вказуючи на суцільний нагляд і жорсткі репресії за онлайн-дисидентство.

Варто підкреслити, що онлайн-контент криміналізується широкими законами. Десятки блогерів і онлайн-журналістів були ув’язнені за звинуваченнями на кшталт “екстремізму” чи “образи президента” — лише за пости на YouTube чи Telegram freedomhouse.org freedomhouse.org. Звичайні громадяни отримували багаторічні тюремні строки за коментарі в соцмережах, що вважалися антиурядовими. Атмосфера така, що багато хто обговорює політику онлайн під псевдонімами й через VPN/Tor (якщо вдається), але навіть тоді є ризик деанонімізації. В одному з найвідоміших випадків уряд перехопив комерційний пасажирський літак у 2021 році, аби заарештувати опозиційного блогера (Романа Протасевича з Nexta), який навіть не перебував у той час у Білорусі — це яскраво демонструє, як далеко готовий піти режим для вилову онлайн-активістів bbc.com.

Висновок щодо контролю: Білоруська влада побудувала “інтернет із межами” — високоякісна інфраструктура, яка може забезпечити інформаційні сервіси, але лише в межах суворо контрольованого і фільтрованого “садка”. Вислів “стежать із неба” підходить не лише для супутників, а й для державного контролю над кіберпростором. Як через технічні засоби (монополію державного провайдера, DPI-фільтрацію, “kill switch”), так і через юридичні (розмиті закони про екстремізм, обов’язкове зберігання даних) держава всюдисуща в цифровому просторі Білорусі. Це природно знижує деякі переваги сильної інфраструктури: наприклад, хмарні сервіси й закордонні сайти можуть бути заблоковані довільно, а підприємці або науковці ризикують не мати доступу до ключових ресурсів. Попри все це, білоруси проявляють винахідливість у пошуку новин і спілкуванні (Telegram, наприклад, залишається рятівною ланкою, адже має децентралізовану архітектуру й у 2020 його не вдалося повністю заблокувати).

Цифрова інклюзія та цифровий розрив

Цифрова інклюзія в Білорусі — це історія покращення доступу з урахуванням соціальних і поколіннєвих розбіжностей. Завдяки цілеспрямованій державній політиці з розбудови інфраструктури та збереження низьких цін на інтернет у країні фактично подолано класичний “цифровий розрив” між містом і селом чи між багатими й бідними, однак різниця зберігається щодо віку, мови та якості використання.

До позитивних сторін належить те, що інтернет широко доступний і доступний за ціною практично для всіх верств населення. За даними ІТU, у 2022 році базовий інтернет-пакет у Білорусі був одним із найдешевших у світі: наприклад, 2 ГБ мобільних даних коштували лише 0,62% ВНД на душу населення, а фіксований пакет на 5 ГБ — близько 0,73% ВНД freedomhouse.org. Ці показники перевищують цілі ООН щодо доступності й ставлять Білорусь у топ серед країн з “дешевим інтернетом”. У грошовому вираженні – $10–$15 на місяць достатньо для підключення домашнього широкосмугового інтернету (200 Мбіт/с і більше), що цілком відповідає рівню доходів. Низькі тарифи — результат державної політики (уряд часто змушує державний Белтелеком не підіймати ціни) та відсутності прибуткової конкуренції в деяких сегментах. Перевага цього — у тому, що домогосподарства з низьким доходом, студенти й жителі віддалених районів мають змогу дозволити собі хоча б мінімальний доступ до інтернету. Більше того, школи, бібліотеки та інші публічні інституції теж підключені, забезпечуючи спільні точки доступу.

Розрив між містом і селом суттєво скоротився завдяки розбудові інфраструктури. Як згадувалось, зараз приблизно 80% сільських жителів користуються інтернетом freedomhouse.org, тобто базова включеність за межами міст досягнута. Проекти з організації Wi-Fi у сільських бібліотеках, відкриття публічних інтернет-пунктів у поштових відділеннях і виїзні мобільні інтернет-кіоски також відіграли свою роль. Триваюче прокладання оптоволокна у села гарантує, що сільське населення не залишиться лише з другосортним доступом. Однак, спостерігається розрив у якості: у містах доступний найшвидший інтернет із кількома провайдерами, у селах часто — лише один варіант (старий DSL чи слабкий мобільний сигнал). В державній програмі особливо підкреслюється потреба забезпечити надання послуг “у тому числі в малих поселеннях” задля конкурентності та інклюзії telecomtalk.info.

Найбільш виражений зараз цифровий розрив — це поколіннєвий та мовний. Молодші білоруси (до 50 років) мають дуже високий рівень користування інтернетом, а для тих, кому до 40, він майже універсальний. Старші люди, особливо у селах, прирівнюються до нижчого рівня користування. Наприклад, у 2021 році лише 28% сільських пенсіонерів 65+ були онлайн freedomhouse.org проти 53% міських пенсіонерів – і хоча ці числа зростають, вони все ще значно відстають від молодших груп. Діють ініціативи з підвищення цифрової грамотності серед літніх (наприклад, комп’ютерні курси у клубах), але прогрес поступовий. Саме такий поколіннєвий розрив означає, що життєво важливі електронні державні сервіси й інформація можуть не дійти до найуразливіших (пенсіонерів) без допомоги.

Ще один аспект — мова й локальний контент. Білоруський інтернет (“Байнэт”) історично домінує російськомовний контент, а білоруськомовного набагато менше. Деякі захисники цифрової інклюзії вказують, що носії білоруської мови (часто з опозиційного чи західного регіону) мають менше онлайн-ресурсів, і навіть держава нерідко блокує дехто білоруськомовні сайти (вважаючи їх опозиційними) freedomhouse.org. Це утворює культурний цифровий розрив. Втім, соцмережі та месенджери частково згладжують ситуацію, оскільки користувачі можуть вільно створювати контент будь-якою мовою (коли такі платформи можна обійти через VPN).

Щодо гендеру, у Білорусі навіть дещо вищий рівень користування інтернетом серед жінок, ніж серед чоловіків. У 2022 році 89,5% жінок віком 16–72 роки були онлайн – трохи більше, ніж серед чоловіків, і навіть вище за середній європейський показник для жінок freedomhouse.org. Це свідчить, що існуючі розриви не створюють перепон саме для жінок у базовому доступі; жінки в Білорусі дуже активні онлайн (статистика користування соціальними мережами показує, що жінки становлять понад 56% користувачів соцмереж) datareportal.com. Причини можуть мати демографічний (жінок більше − багато спеціалістів ІТ-індустрії серед емігрантів — чоловіки) чи соціальний характер (жінки часто приймають рішення щодо освіти дітей та інтернету для навчання). Як би там не було, ґендерна рівність у доступі до інтернету фактично досягнута.

Білорусь також пишається розвитком електронного уряду та електронних сервісів, які мають охопити всіх громадян. Багато держпослуг (оплата комунальних, податки, медичні записи тощо) мають онлайн-портали. Рівень використання таких рішень високий у містах та серед молодших людей, проте частиною політики цифрової інклюзії є допомога сільським жителям у користуванні ними. Наприклад, у сільських адміністративних центрах діють кіоски “єдиного вікна”, де чиновники допомагають місцевим отримувати електронні послуги.

Цифровий розрив у пристроях: Одним із чинників, що залишаються, є якість пристроїв і доступ до них. Хоча мобільні телефони є повсюдними (проникнення мобільного зв’язку вже давно перевищує 100%, тобто практично кожен має мобільний телефон freedomhouse.org), не всі ці телефони — смартфони, зокрема серед старших людей або тих, хто має низький рівень доходів. Проте навіть це вже змінюється, оскільки ринок наповнюють дешеві Android-смартфони. Для домашнього використання не всі можуть дозволити собі сучасний комп’ютер; багато домогосподарств покладаються виключно на смартфони для виходу в інтернет. Це може обмежувати глибину використання інтернету (наприклад, виконання домашніх завдань або ведення бізнесу значно складніше робити лише зі смартфона). Програми з постачання комп’ютерів у школи та забезпечення доступних планшетів є частиною стратегії інклюзії. Деякі телеком-провайдери пропонували розстрочку на пристрої, що полегшує сім’ям придбання ПК або смарт-телевізорів.

Інклюзія спільнот і людей з інвалідністю: Люди з інвалідністю стикаються з труднощами доступу до ІКТ, оскільки багато вебсайтів і сервісів у Білорусі не повністю оптимізовані для доступності (наприклад, для роботи зі скрінрідерами). Існують певні ініціативи (частіше з боку громадських організацій) із покращення веб-доступності та надання спеціалізованого навчання для користувачів із інвалідністю. Державний оператор “Белтелеком” іноді оголошує акції чи спеціальні тарифи для окремих груп (наприклад, для ветеранів війни чи людей з інвалідністю) як соціальні заходи.

Підсумовуючи, Білорусь значною мірою досягла базової цифрової інклюзії щодо доступу – більшість людей країни, незалежно від регіону чи статі, можуть виходити в інтернет за прийнятною ціною. Розрив, що зберігається, полягає, швидше, у ефективності використання: люди похилого віку, мешканці сільської місцевості чи громадяни з нижчим рівнем освіти можуть не отримувати повну вигоду від інтернету, навіть якщо до їхньої оселі вже підведено лінію. Завдання на майбутнє — залучити ці групи до цифрового суспільства через освіту та локалізований контент, водночас підтримуючи доступність зв’язку та інфраструктуру, які вже створено в Білорусі. На жаль, атмосфера цензури та політичних репресій створює також “розрив знань” – багато людей позбавлені доступу до незалежної інформації, що обмежує потенціал інтернету як інструмента розширення можливостей. Отже, цифрова інклюзія в Білорусі має і політичний вимір: справжня інклюзія означала б не лише доступ до дозволеного державою інтернету, а й до вільного й відкритого інтернету – мета, що наразі обмежена режимом.

Останні тенденції та перспективи майбутнього

Інтернет-ландшафт у Білорусі постійно змінюється під впливом технологічного прогресу, політичних подій та міжнародної ізоляції. У майбутньому кілька ключових тенденцій і змін впливатимуть на стан підключення:

• Продовження розгортання оптики: Очікується, що Білорусь завершить свою всенаціональну програму підключення за технологією GPON найближчими роками. Плани «Белтелекому» в рамках програми «Цифровий розвиток 2021–2025» передбачають заміну залишків мереж DSL і проведення оптики до всіх населених пунктів, що перевищують певний розмір telecomtalk.info. На середину 2024 року 95% абонентів фіксованої мережі «Белтелекому» вже були підключені до багатосервісної (NGN/оптичної) мережі telecomtalk.info. Очікується майже повне покриття оптикою у містах та глибоке проникнення в сільській місцевості. Це може зробити Білорусь однією з найкраще підключених країн регіону за рівнем інфраструктури, як мінімум не гірше балтійських держав за охопленням оптикою. Разом із цим гігабітні підключення стануть загальнодоступними, що відкриє шлях до нових сервісів (IPTV, телемедицина тощо) у країні.
• 5G відкладається на потім: Як уже зазначалося, Білорусь заморозила масштабне впровадження 5G через санкції та проблеми з ціною freedomhouse.org. Найближчим часом фокус залишиться на максимальному використанні 4G LTE за рахунок додаткового спектра і розвитку базових станцій. Держава не поспішає із запуском 5G — така позиція, ймовірно, збережеться, доки успіхи сусідів не змусять змінити підхід. Ймовірно, у майбутньому Білорусь приступить до запровадження 5G винятково у співпраці з Китаєм (Huawei чи ZTE), якщо геополітична ситуація зміниться — наприклад, як вузькомасштабний запуск для промисловості або державного сектору. Слід зазначити, що будь-яке впровадження 5G, швидше за все, буде сфокусовано на функціях нагляду (що підтверджується тестуванням систем розпізнавання облич через 5G) freedomhouse.org — у відповідності до пріоритетів режиму. Для пересічних споживачів 5G-смартфони в Білорусі й надалі працюватимуть лише в мережах 4G протягом наступних декількох років.
• Зміни на ринку мобільного зв’язку: Можливі зрушення у структурі власності серед телеком-операторів. Зважаючи на політичний клімат, іноземні власники на кшталт A1 (A1 Telekom Austria) й Turkcell (life:)) можуть стикнутися з труднощами або навіть розглядати вихід із ринку. Час від часу з’являються чутки про зацікавлення російських чи державних інвесторів більшою участю. У 2022 році Turkcell збільшила свою частку в life:) до 100% freedomhouse.org, демонструючи рішучість, але ізольованість білоруського ринку може спричинити консолідацію. Держава також може прагнути посилити свою роль — наприклад, шляхом розвитку мобільного підрозділу «Белтелекому» для конкуренції з приватними провайдерами. Консолідація або ренаціоналізація телеком-сектора цілком імовірна, якщо режим прагнутиме ще більшого контролю.
• Перспективи Starlink/OneWeb: За нинішньої політичної ситуації Білорусь навряд чи офіційно дозволить Starlink або незалежний супутниковий інтернет. Однак у разі демократичних змін чи навіть помірної лібералізації Starlink міг би швидко покрити Білорусь (оскільки супутники вже пролітають над цією територією). Наприклад, інтернет від Starlink Ілона Маска технічно може вже “освітлювати” Білорусь, якщо будуть установлені термінали; єдина перепона — це державне регулювання. У разі появи сприятливого для опозиції сценарію приведення Starlink в країну може стати швидким способом забезпечити відкритий інтернет навіть за умови контролю над наземними мережами. Поки що Starlink залишається далекою перспективою, так само і OneWeb. Варто зазначити, що Росія (союзник Білорусі) створює власну супутникову мережу інтернету (проект «Сфера») — Білорусь може надати перевагу співпраці з Росією чи Китаєм у майбутньому для потреб держави, а не західним системам.
• Посилення цензури та ізоляції: На жаль, ситуація свідчить про подальше зближення білоруської моделі контролю інтернету з російською. У лютому 2024 року Білорусь і Росія анонсували кроки до «уніфікації інформаційного простору» freedomhouse.org. Це може означати спільні чорні списки чи координацію дій з блокування контенту. Білорусь вже наслідує російське законодавство (зокрема прийнято норми щодо “фейкових новин” та “екстремістської” інтернет-активності за зразком Росії) freedomhouse.org. Загальна тенденція — до більшого державного нагляду. Ймовірне впровадження технологій глибокої інспекції пакетів (Deep Packet Inspection) з Китаю чи Росії для автоматичного цензурування трафіку в реальному часі. Також блокування VPN і Tor може посилиитися; влада сигналізувала про плани у 2024/25 роках впровадити нові системи фільтрації трафіку для боротьби із засобами обходу freedomhouse.org. Якщо ці заходи будуть успішними, білоруси зіштовхнуться з ще більшими труднощами при доступі до заблокованих ресурсів, і це ще більше ізолює їхній “сегмент” інтернету від решти світу (винекне щось на зразок міні-«інтранету», подібно до фаєрволу в Ірані чи Китаї, хоча поки ще не настільки потужно).
• Розвиток систем нагляду: Режим буде й надалі інвестувати в технології спостереження. Це розширення мережі відеоспостереження з розпізнаванням облич (частина з них з’єднана через широкосмуговий інтернет із центральними базами даних), моніторинг месенджерів за допомогою шпигунських програм або вимоги до надання даних користувачів, а також застосування AI для аналізу соцмереж на предмет інакодумства. Партнерство з такими країнами, як Китай, може призвести до запровадження систем “розумного міста” — комплексного моніторингу, інтегрованого з інтернет-даними. Хоча це не впливає напряму на доступ, воно суттєво обмежує свободу використання інтернету для громадян.
• Цифрова економіка та «brain drain» (відтік фахівців): Колись у Білорусі активно розвивався IT-сектор (у «Парку високих технологій» у Мінську працювало чимало IT-компаній і стартапів). Політична криза з 2020 року призвела до масового відтоку мізків — десятки тисяч IT-спеціалістів і молодих професіоналів переїхали до Польщі, Литви тощо. Це впливає і на інтернет-ландшафт: менше локального контенту, можливо, повільніший розвиток електронних сервісів, потенційна стагнація технологічного прогресу. Проте держава й далі просуває наратив цифрового розвитку — наприклад, рекламує власну платформу криптовалюти (яка, втім, не була дуже успішною) і автоматизацію державних послуг. Якщо політична ситуація не зміниться, ймовірний подвійний підхід: держпроекти діджиталізації (з акцентом на безпеку) триватимуть, а приватна цифрова інноваційність гальмуватиме через санкції та брак кадрів.
• Зміни регіональної підключеності: Через війну в Україні та погіршення відносин із Заходом Білорусь може переорієнтувати більше інтернет-трафіку через Росію замість ЄС. Наразі Білорусь має канали через Польщу й Балтію, що з’єднують її з західноєвропейськими інтернет-центрами. Можливо, ці маршрути скоротяться або за ними буде посилено нагляд, тоді як залежність від російських каналів (напр., через Ростелеком) зросте. Це зробить білоруський інтернет більш прив’язаним до російської інфраструктури й потенційно підконтрольним російським інтернет-законам (наприклад, якщо Росія почне ізолювати свій Runet — Білорусь також може бути втягнута). З іншого боку, підтримка різноманітних маршрутів вигідна самій Білорусі для стійкості, тож різке відключення від каналів ЄС відбудеться лише за крайньої необхідності.
• Адаптація користувачів: Населення Білорусі проявило кмітливість у пристосуванні до обмежень — використовують proxy-сервери, дзеркала, Telegram-канали для поширення інформації. У майбутньому дедалі більше людей можуть почати використовувати децентралізовані технології (наприклад, mesh-мережі, якщо будуть доступні, або p2p-обмін файлами новин) для обходу централізованого контролю. Молодь може поширювати знання щодо використання супутникового ТБ або радіо для отримання новин, або креативно застосовувати DNS тунелювання чи розсилку важливої інформації через SMS у разі блокування інтернету. По суті, гра “кіт і миша” між цензурою та засобами обходу залишатиметься визначальною рисою розвитку білоруського інтернету.

Підсумовуючи, у найближчому майбутньому інтернет у Білорусі, ймовірно, зазнає подальшого розриву між розвиненою інфраструктурою та обмеженим інформаційним простором. З одного боку, майже кожен білорус може вже невдовзі отримати доступ до оптики чи 4G — швидкий, дешевий, всюдисущий інтернет. З іншого боку, усе, що можна робити з цим доступом, дедалі більше контролюватиметься через урядові фільтри та системи стеження. Термін “Реальний стан інтернету” в Білорусі має подвійний сенс: реальна інфраструктура міцна, але реальна свобода – обмежена. Міжнародні події (як-от зміна політичного режиму чи глобальні технологічні зміни) можуть кардинально змінити цей курс. А нині інтернет у Білорусі — це застережлива історія про те, як країна може досягти майже загального підключення, але при цьому обмежити відкритість і свободу, задля яких інтернет і створювався.

Джерела: freedomhouse.org hajun.info zerohedge.com