Шалена швидкість Інтернету: найшвидші з’єднання на Землі та що очікує нас далі

Вступ

Темпи розвитку інтернет-зв’язку прискорились до справді шаленої швидкості: від експериментальних лабораторних ліній, що передають петабіти за секунду, до гігабітних сервісів у домівках. По всьому світу дослідники та провайдери постійно встановлюють рекорди швидкості та впроваджують ультра-швидкі мережі. У цьому звіті розглядаються екстремальні межі швидкості інтернету у трьох сферах: передові лабораторні експерименти, провідні світові комерційні сервіси для бізнесу та найшвидші домашні пропозиції по країнах. Ми також досліджуємо технології, які забезпечують ці шалені швидкості – від сучасної волоконної оптики до міліметрових хвиль 5G та супутників низької навколоземної орбіти – та порівнюємо регіональні показники інтернету. Наостанок, ми заглянемо на 5–10 років вперед за експертними прогнозами щодо майбутнього розвитку швидкостей інтернету.

Сучасне життя дедалі більше залежить від високошвидкісного інтернету – від перегляду 4K-відео та онлайн-ігор до віддаленої роботи й хмарних обчислень. Розуміння того, де знаходяться швидкості інтернету сьогодні та куди вони рухаються, допоможе споживачам, бізнесу й урядовцям підготуватися до наступного покоління цифрових можливостей. У наступних розділах ми детально висвітлюємо рекорди швидкості та сервіси з докладними даними: провайдери, швидкості, вартість і основна технологія. Уся інформація взята з авторитетних і актуальних джерел (наукові публікації, галузеві звіти, офіційні дані ІСП, Speedtest тощо) з посиланнями.

Рекордні лабораторні швидкості інтернету

Швидкості інтернету, досягнуті у дослідницьких лабораторіях, значно перевищують усе, що існує у комерційних мережах. За останні роки вчені встановили вражаючі нові рекорди швидкості передачі даних, часто використовуючи експериментальні волоконно-оптичні технології та сучасні методики модуляції. Ось деякі з актуальних рекордів і важливих досягнень із деталями щодо установ, дат і використаних технологій:

• 402 терабіти за секунду (Тбіт/с) – червень 2024: команда під керівництвом Національного інституту інформаційних та комунікаційних технологій Японії (NICT) та Астонського університету (Велика Британія) досягла світового рекорду 402 Тбіт/с на одному стандартному оптичному волокні sciencedaily.com. В експерименті, представленому на OFC 2024, використовувався розширений оптичний спектр (шість діапазонів довжин хвиль) у волокні (O, E, S, C, L, U діапазони), що дозволило передати значно більше даних (більшість систем використовують лише C/L діапазони) sciencedaily.com. Також розроблено нові оптичні підсилювачі для підтримки додаткових діапазонів, що дозволило досягти швидкості приблизно у 100 мільйонів разів більшої, ніж потрібно для HD-стрімінгу sciencedaily.com sciencedaily.com.
• 301 Тбіт/с (попередній рекорд) – березень 2024: Та сама міжнародна команда вже побила рекорд за кілька місяців до цього, передавши 301 Тбіт/с по стандартному волокну sciencedaily.com. Це було досягнуто завдяки використанню нових діапазонів довжин хвиль (наприклад, E- та S-діапазони) і спеціального підсилювача для них circleid.com. Це приблизно 301 000 000 Мбіт/с, що у 4,5 мільйона разів швидше середньої швидкості домашнього інтернету у Великій Британії на той час circleid.com.
• 319 Тбіт/с на відстані 3 001 км – липень 2021: Дослідники з NICT (Японія) встановили рекорд дальності, передавши 319 Тбіт/с через 4-ядерне оптичне волокно на відстань 3 001 км m.facebook.com. Тут було використано технологію розділення довжин хвиль (wavelength-division multiplexing, 552 канали на 120 нм спектра) й ілюстровано, як багатоядерні волокна можуть збільшувати ємність. Результат 2021 року був у двічі швидший за попередній рекорд 2020 року та досягнутий завдяки сучасним технологіям волокон і модуляції лазерів m.facebook.com.
• 178 Тбіт/с – серпень 2020: Команда Університетського коледжу Лондона (UCL) встановила тодішній рекорд 178 Тбіт/с asheroto.medium.com, застосовуючи сучасну модуляцію (геометрична форма сузір’їв) для максимально ефективної передачі сигналу поблизу теоретичних меж. Цей рекорд був на п’яту частину більший за попередній ucl.ac.uk, що демонструє швидкість прогресу у цій сфері.
• 1,02 петабіти за секунду (Пбіт/с) – квітень 2025: Недавній прорив: NICT (Японія) разом із Sumitomo Electric та іншими продемонстрували 1,02 Пбіт/с (1 020 Тбіт/с) по спеціально розробленому 19-ядерному волокну eurekalert.org eurekalert.org. Це так зване “багатоядерне” волокно має стандартний зовнішній діаметр (0,125 мм), сумісне з існуючою кабельною інфраструктурою, але містить 19 окремих ядер для передачі паралельних потоків даних. Команда досягла такої петабітної швидкості на 1 808 км волокна, використовуючи всі ядра й 180 каналів довжин хвиль (C і L діапазони у кожному ядрі) з модуляцією 16QAM eurekalert.org. Це найшвидша передача даних, коли-небудь зафіксована в оптичному волокні eurekalert.org. Лабораторні установки тепер досягають у мільйони разів більшої ємності, ніж типовий домашній інтернет.

Ці «геройські експерименти» sciencedaily.com показують верхню межу пропускної здатності інтернету, коли немає обмежень по бюджету і застосовується передова технологія. Вони використовують сучасну модуляцію й мультиплексування (наприклад, багато довжин хвиль і високі порядки QAM для кодування більшої кількості біт на символ), а також нові типи волокон (багатоядерні чи багатомодові волокна). Важливо, що деякі експерименти проводять із «стандартними» параметрами волокна, тож у майбутньому подібні підходи можуть бути впроваджені у комерційні мережі без необхідності повної заміни кабелів. Хоча такі лабораторні швидкості недоступні звичайним користувачам, вони продемонструють потенціал, якого може досягти опорна інфраструктура в наступні десятиліття. З експоненційним зростанням попиту на дані ці наукові досягнення є критично важливими кроками до масштабованих мереж. Наприклад, демонстрація 1,02 Пбіт/с розглядається як «важливий крок» на шляху до надвисокопродуктивних магістральних систем eurekalert.org.

Найшвидший комерційний інтернет для бізнесу

За межами лабораторії найшвидше підключення до інтернету, доступне для бізнесу, зазвичай забезпечується через виділені волоконно-оптичні сервіси від телеком-компаній або спеціалізованих провайдерів. Такі послуги корпоративного рівня дозволяють досягати дуже високих швидкостей (десятки чи навіть сотні гігабіт за секунду), хоч і за дуже великі кошти, і використовуються дата-центрами, великими корпораціями, науковими установами і для інших завдань, що потребують високої пропускної здатності. Нижче наведені деякі найшвидші комерційні інтернет-сервіси у світі для бізнес-клієнтів із зазначенням провайдерів, заявленої швидкості й ціни, якщо вона відома:

• Мультигігабітний та терабітний інтернет для підприємств: Основні телеком-оператори сьогодні пропонують виділений інтернет зі швидкістю до 100 Гбіт/с і більше по волоконній мережі. Наприклад, Lumen Technologies (раніше CenturyLink) і Verizon рекламують виділену пропускну здатність до 100 Гбіт/с для корпоративних клієнтів lumen.com everstream.net. AT&T навіть пропонує ультрапреміальний Dedicated Internet зі швидкістю “до 1 Тбіт/с” (1 000 Гбіт/с) та 100% SLA для великих клієнтів business.att.com. Такі послуги – це по суті індивідуальні волоконні лінії під одного клієнта – представник AT&T підтвердив, що такі лінії 1 Тбіт/с реально існують, це найсучасніший комерційний рівень business.att.com. Зверніть увагу, що це не стандартні офісні тарифи, а виділені волоконні лінії “точка-точка”, якими з’єднують дата-центри чи офіси великих підприємств безпосередньо з магістральною мережею.
• Приклади топових бізнес-швидкостей і вартості: Вартість таких екстремальних швидкісних послуг відповідно дуже висока. Галузеві джерела оцінюють 10 Гбіт/с виділеної інтернет-лінії у США приблизно у $4 000–9 000 на місяць (за багаторічними контрактами) quora.com, залежно від місця й вартості проведення. Один із провайдерів у Лос-Анджелесі, Tierzero, пропонує 10 Гбіт/с за $4 990/місяць tierzero.com. Для 100 Гбіт/с ціна може сягати десятків тисяч доларів на місяць. На Reddit ціну 10-гігабітної лінії для підприємств також називають близько $5 тисяч/місяць у США, причому додатково можуть бути значні плати за підключення, якщо потрібно прокладати нове волокно reddit.com. Такі ціни недосяжні для малого бізнесу, але великі ІТ-компанії, банки й дослідницькі центри мають такі бюджети регулярно.
• Прорив муніципального волокна — 25 Гбіт/с у Чаттанузі: Не завжди ультра-швидкий інтернет для бізнесу потребує національного оператора. У місті Чаттануга (Теннессі, США) міський провайдер EPB у 2022 році запустив першу в країні послугу на 25 Гбіт/с telecompetitor.com telecompetitor.com. Такий симетричний план з 25 Гбіт/с можна замовити будь-якому бізнесу (або домогосподарству) у зоні покриття EPB. Однак коштує це недешево – $12 500 на місяць для підприємств (і $1 500/місяць для житлових клієнтів) telecompetitor.com. Сервіс EPB побудований на технології Nokia 25G-PON й був впроваджений для залучення ІТ-галузі й інновацій у регіон telecompetitor.com telecompetitor.com. Першим клієнтом 25 Гбіт/с став конгрес-центр для проведення й онлайн-трансляцій масштабних заходів, таких як кіберспортивні турніри telecompetitor.com. Приклад EPB показує, що локальні ініціативи можуть забезпечити світові швидкості – Чаттануга першою в США ще 10 років тому запустила гігабітне волокно, а у 2015 – 10 Гбіт/с по всьому місту telecompetitor.com.
• Міжнародні бізнес-пропозиції ІСП: У світі багато операторів волоконної інфраструктури надають підприємствам мультигігабітний інтернет. У Європі, наприклад, Everstream (суто бізнес-провайдер оптики) пропонує канали до 100 Гбіт/с у ряді країн everstream.net. В Азії провідні оператори як NTT, Singtel й інші пропонують корпоративні тарифи на 10+ Гбіт/с за запитом. Деякі національні наукові й освітні мережі (NREN) та міжнародні консорціуми працюють із каналами ще більшої ємності (40G, 100G, 400G) між дата-центрами й точками обміну трафіком, але це не “таріфні сервіси”, а компоненти глобальної інфраструктури.

На підсумок, найшвидший комерційний інтернет для бізнесу майже завжди підключається через волоконно-оптичний кабель, зазвичай у вигляді виділених ліній (DIA). Для малого бізнесу типові тарифи (кабель чи оптика) зазвичай обмежуються 1–2 Гбіт/с, але у достатньо великої компанії можна замовити практично будь-яку потрібну пропускну здатність. Телеком-оператори можуть масштабувати волоконні лінії спеціалізованим обладнанням від 10 Гбіт/с до 100 й більше Гбіт/с. Пропозиція AT&T на 1 Тбіт/с – це екстримальний рівень, де для одного клієнта застосовують ті ж оптичні технології, що й на магістральних каналах business.att.com. Такі ультрашвидкі лінії критично важливі для хмарних обчислень, біржових транзакцій, наукових суперпередач даних і масового розповсюдження контенту. Головним обмеженням досі є ціна – найшвидший бізнес-інтернет цілком доступний якщо ви готові заплатити, але співвідношення ціна/швидкість виправдане лише для спеціалізованих задач. З розвитком технологій і зростанням попиту, поступово мультигігабітні та навіть 10+ Гбіт/с швидкості стануть доступними ширшому колу компаній.

Найшвидші домашні інтернет-послуги за країною

Коли мова йде про домашній (споживчий) інтернет, у деяких регіонах ми вже знаходимося в епосі мультигігабітного широкосмугового доступу. Багато країн зараз можуть похвалитися оптоволоконними пропозиціями для дому зі швидкістю 1 Гбіт/с, а їхня кількість, яка виходить на рівень 2–10 Гбіт/с для домашніх користувачів, зростає. У рідкісних випадках швидкість понад 10 Гбіт/с теж доступна для домогосподарств. Нижче наведено огляд деяких із найшвидших домашніх інтернет-послуг за країнами, включаючи типові швидкості завантаження/відвантаження, провайдерів і приблизні ціни. Це підкреслює, наскільки далеко просунувся споживчий інтернет — і які великі відмінності існують між різними ринками.

Для спрощення порівняння в таблиці нижче наведено добірку країн, відомих найкращими домашніми інтернет-швидкостями, а також їхній найшвидший комерційний тариф для домогосподарств:

Таблиця: Приклади найшвидших оголошених домашніх широкосмугових пакетів у різних країнах (швидкості та ціни станом на 2024–2025). У багатьох випадках це FTTH-послуги зі симетричною швидкістю завантаження/відвантаження, якщо не зазначено інакше. Ціни приблизні й можуть передбачати пакети або довгострокові контракти.

Кілька спостережень із таблиці та інших країн світу:

• США: Абсолютно найшвидший домашній інтернет у США забезпечують нішеві муніципальні провайдери, як EPB у Чаттанузі, що пропонує до 25 Гбіт/с telecompetitor.com. Однак такі екстремальні швидкості дуже дорогі та не поширені. Частіше преміальні оптоволоконні ІСП (Verizon Fios, Google Fiber, AT&T Fiber та інші) впроваджують домашні мультигігабітні тарифи. Наприклад, топовий домашній тариф Google Fiber — це 8 Гбіт/с симетрично за $150/міс fiber.google.com. AT&T і Frontier пропонують 5 Гбіт/с оптоволокно для дому в окремих районах (~$180/міс для AT&T Fiber 5Gig). Кабельні компанії трохи відстають за швидкістю — Xfinity та Spectrum мають максимальні тарифи зазвичай 1,2 Гбіт/с (завантаження) на DOCSIS-кабелі, хоча Comcast вже тестує більші швидкості з новою технологією DOCSIS 4.0. В окремих інноваційних містах США вже з’являється 10 Гбіт/с: наприклад, Sonic у Каліфорнії чи US Internet у Міннеаполісі, але це поки що виняток. У цілому американці у великих містах вже можуть легко отримати 1–2 Гбіт/с, а 5+ Гбіт/с — це сучасна розкіш.
• Азія (Сінгапур, Японія, Південна Корея, Гонконг): “Азійські тигри” відомі блискавичним інтернетом, і дійсно Сінгапур часто очолює світ за середньою швидкістю широкосмугового доступу. Singtel та інші пропонують 10 Гбіт/с FTTH тарифи за досить доступною ціною (S$60–80) singtel.com. У Японії великі провайдери (NTT Flets Hikari Cross, KDDI тощо) нещодавно запустили послуги 10 Гбіт/с; вони зазвичай коштують ¥6,000–7,000/міс reddit.com, що лише трохи дорожче 1 Гбіт/с, тому вони популярні серед техноентузіастів. Південна Корея запустила обмежений домашній інтернет 10 Гбіт/с у 2018 році — тариф KT 10 GiGA коштує ₩110,000/міс english.etnews.com potsandpansbyccg.com, хоча перші користувачі були одиничні (менше 0,1%), головно через обмеження обладнання й низький попит english.etnews.com. Проте Корея має практично повну доступність 1 Гбіт/с, а уряд націлився на 50% користувачів із 10 Гбіт/с до 2022 року potsandpansbyccg.com. У Гонконзі декілька провайдерів (HKT, HKBN, HGC) пропонують 10 Гбіт/с FTTH для VIP, але ТОП-тариф може коштувати HK$2,888 ($370)/міс hkt.com, тобто це нішевий продукт. Варто зазначити, що у багатьох азійських містах багатоповерхівки повністю підключені до волокна, тому гігабіт зазвичай коштує $30 чи менше — а мультигігабіт виступає преміальною “фішкою” для гіків.
• Європа: Найшвидший домашній інтернет у Європі часто у країнах із розвиненою волоконною мережею та конкуренцією. Наприклад, Швейцарія має вражаючий тариф Salt Fiber: 10 Гбіт/с симетрично лише за CHF 49.95 (~$55) thepoorswiss.com. Ця низька ціна шокувала конкурентів і примусила таких гігантів, як Swisscom, знижувати прайс capacitymedia.com. У Франції ISP Free у 2018 році представив “Freebox” зі швидкістю до 10 Гбіт/с (реклама — 8 Гбіт/с вниз, 700 Мбіт/с вгору через обмеження порту) у складі пакета €50 capacitymedia.com. Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Данія) теж мають 10G-тарифи в муніципальних мережах, хоча 1–2 Гбіт/с значно поширеніші. Східна Європа давно вражає високими швидкостями — наприклад, у Румунії середній рівень такий високий, а гігабіт коштує €10–15 у містах — завдяки розвитку оптоволокна. Проте мультигігабітних тарифів поки там мало. Загалом же покриття гігабітом у Європі швидко зростає, і чимало країн фіксують середню швидкість понад 200 Мбіт/с (наприклад, Франція — ~224 Мбіт/с worldpopulationreview.com). ЄС із ціллю “Гігабітове суспільство” стимулює провайдерів переходити на XGS-PON із 10 Гбіт/с у найближчі роки.
• Близький Схід: Країни Перської затоки, зокрема Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія, багато інвестують в оптоволокно й займають найвищі сходинки світових рейтингів (завдяки компактній території та новій інфраструктурі). Ooredoo і Vodafone у Катарі агресивно просувають гігабітні та мультигігабітні тарифи — нова лінійка Vodafone Qatar GigaHome навіть включає домашній тариф 25 Гбіт/с, імовірно перший подібний у регіоні mobileeurope.co.uk. Вартість тарифу 25G (~QAR 6,500) — надзвичайно висока й орієнтована на VIP broadband.asia. В ОАЕ (Etisalat eLife) доступні до 2 Гбіт/с для споживачів (дуже дорого), а середню швидкість підтягують тарифні пакети 500 Мбіт/с — 1 Гбіт/с. Ізраїль днями також запустив волоконно-оптичний інтернет 10 Гбіт/с, оскільки національне будівництво волокна підходить до завершення.
• Океанія: Австралія і Нова Зеландія історично дещо відставали через географію й стару інфраструктуру. Зараз же, коли прокладено волокно (NBN в Австралії та UFB в Новій Зеландії), швидкості зростають. У Новій Зеландії Chorus пропонує тарифи 4 Гбіт/с і навіть 8 Гбіт/с (на базі XGS-PON) в окремих районах, а медіанна швидкість по країні сягає 175 Мбіт/с en.wikipedia.org. В Австралії NBN наразі обмежується 1 Гбіт/с для більшості, хоча тривають тести на 2–10 Гбіт/с для майбутнього апгрейду. Відтак найшвидший домашній інтернет Океанії ще поступається Азії і Європі, але розрив скорочується.
• Африка й Південна Азія: У цих регіонах фіксований інтернет здебільшого має значно нижчі швидкості та обмежене оптоволоконне покриття. Південна Африка — один із позитивних винятків: тут у містах волоконні провайдери дають до 1 Гбіт/с, а медіанна швидкість поступово зростає (близько 47 Мбіт/с на кінець 2022). Декілька країн — Нігерія, Кенія, Єгипет — теж вже мають оптоволоконні тарифи (найчастіше максимум 100–200 Мбіт/с для приватних абонентів). Але більшість країн Африки та Південної Азії і далі покладаються на мобільний зв’язок або старий DSL, отже, верхня межа доступного для дому — десятки Мбіт/с. Наприклад, в Ефіопії, Сомалі, Ємені та багатьох інших середня швидкість менше 5 Мбіт/с worldpopulationreview.com. Цифровий розрив кричущий: коли швейцарський абонент може отримати 10 000 Мбіт/с, у низці країн ледве надають і 10 Мбіт/с. Однак ініціативи щодо прокладки волокна в країнах, що розвиваються, тривають, і нові технології (як LEO-супутниковий інтернет) також приносять швидший зв’язок у віддалені райони (докладніше нижче).

Варто пам’ятати, що реальні швидкості можуть відрізнятися від оголошених. Підписка на 10 Гбіт/с не гарантує, що ви зможете завантажувати з такою швидкістю з будь-якого серверу — багато чинників (обмеження домашнього Wi-Fi, потужність віддалених серверів, “вузькі місця” в каналах) впливають на пропускну здатність. Дійсно, швейцарський блогер відзначав, що навіть із тарифом на 10 Гбіт/с ви рідко досягаєте повної швидкості, бо багато онлайн-сервісів мають власне обмеження thepoorswiss.com thepoorswiss.com. Тим не менше, наявність мультигігабітного підключення гарантує, що саме канал доступу більше не є “вузьким місцем”, і дозволяє без проблем ділити високу пропускну здатність на десятки пристроїв чи потоків у домі.

Загалом, найшвидші домашні інтернет-сервіси забезпечуються волоконно-оптичною технологією, часто із використанням новітніх стандартів пасивних оптичних мереж, таких як XGS-PON (10 Гбіт/с) або перспективних 25G-PON. Деякі провайдери (наприклад, Vodafone у Катарі) навіть одразу переходять на 25 Гбіт/с для гарантії на майбутнє mobileeurope.co.uk mobileeurope.co.uk. Конкуренція за статус “найшвидшого інтернет-провайдера” привела до обміну маркетинговими “перевершеннями” — наприклад, після запуску EPB на 25G, регіональний провайдер у Флориді (США) оголосив плани щодо “25G для вибраних районів”. Зі зростанням модернізації мереж все більше провайдерів, домашній інтернет на 10 Гбіт/с може поступово перейти зі сфери екзотики у сферу масового використання в технологічно прогресивних містах протягом наступного десятиліття. Однак наразі такі швидкості залишаються новинкою для більшості споживачів — його впровадження обмежується ентузіастами та професіоналами, які дійсно цього потребують, через вартість і доцільність.

Технології, що забезпечують ці надшвидкості

Досягнення екстремальних швидкостей інтернету, описаних вище – як у лабораторних умовах, так і в комерційних мережах – залежить від передових технологій у передачі даних і мережевому обладнанні. Від фізики волоконної оптики до інновацій у використанні бездротового спектра — інженери постійно розширюють межі, щоб передавати більше бітів, швидше, різними середовищами. У цьому розділі ми розглянемо ключові технології, які дозволяють досягати багатогігабітних і терабітних швидкостей:

• Волоконна оптика та новітні оптичні волокна: Волоконно-оптичний кабель — це основна сила високошвидкісного інтернету. Він передає дані у вигляді світлових імпульсів через скляні нитки, забезпечуючи величезну пропускну здатність і низькі втрати сигналу на відстані. Найшвидші лабораторні експерименти базувались на удосконаленнях волоконної оптики – наприклад, використання декількох сердечників або режимів у одному волокні, а також розширення на нові діапазони довжин хвиль. Зазвичай стандартне одномодовe волокно використовує два діапазони (C та L), але дослідники встановили рекорд, одночасно задіявши шість діапазонів, суттєво підвищуючи пропускну здатність sciencedaily.com. Подібним чином, багатоядерні волокна (з декількома світловими каналами у одному волокні) досягли понад петабіт/сек eurekalert.org. Комерційно сучасні оптичні мережі доступу використовують PON-стандарти: GPON (2,5 Гбіт/с), XGS-PON (10 Гбіт/с симетрично) та нові 25G/50G PON. Ці технології дають змогу FTTH-підключенням забезпечувати багатогігабітні швидкості, розділяючи довжини хвиль між користувачами. Потенціал оптики величезний — з використанням сучасних модуляцій (наприклад, 16-QAM, 64-QAM на оптичних носіях) і щільного спектрального мультиплексування (DWDM) одна пара волокон у магістралі вже сьогодні переносить терабіти за секунду. Як зазначив один дослідник Aston University, потенціал волокна можна постійно підвищувати за рахунок розширення спектра та нових методів підсилення, не замінюючи кабелі sciencedaily.com sciencedaily.com. Ось чому оптика вважається найстійкішим до змін фізичним середовищем зв’язку для інтернету майбутнього.
• Передова модуляція і цифрова обробка сигналів: Для передачі більшої кількості даних через певний канал необхідні складні методи модуляції. В оптичних комунікаціях це означає кодування більшої кількості бітів у кожний світловий імпульс зміною амплітуди/фази (QAM) й використання когерентного прийому з цифровою обробкою сигналу (DSP) для відновлення слабких високошвидкісних сигналів. Лабораторні досягнення (178 Тбіт/с, 319 Тбіт/с тощо) використовували просунуті формати модуляції та концепції суперканалів – фактично об’єднання багатьох сигналів паралельно з подальшою їх розшифровкою на приймачі за допомогою алгоритмів. Навіть у споживчих технологіях складна модуляція — основа росту швидкостей: наприклад, кабельний інтернет (DOCSIS) зміг підняти швидкість завдяки переходу до 4096-QAM, а 5G-бездротовий використовує до 256-QAM у нисхідному каналі. Чим вищий порядок QAM, тим більше бітів кодується в кожен такт, але тим вищі потрібні якість сигналу (SNR). Коди корекції помилок та MIMO (багатоантенна передача-прийом) додатково підвищують пропускну здатність за рахунок декількох просторових потоків чи виправлення помилок від зашумлених каналів. Яскравий приклад — Samsung 5G mmWave demo, де використано 800 МГц спектра і MU-MIMO для досягнення 8,5 Гбіт/с — дані, по суті, розподіляються між багатьма антенами і потоками finleyusa.com finleyusa.com. Отже, сучасні модуляції і DSP дозволяють ефективніше використовувати наявний спектр, що необхідно для досягнення гігабітних і вищих швидкостей у будь-якому середовищі (волокно, мідь, бездротовий зв’язок).
• Міліметрові хвилі 5G і перспективи: У сфері бездротового зв’язку мобільні мережі 5G запровадили використання міліметрових (mmWave) частот (~24–40 ГГц і вище) для досягнення багатогігабітних швидкостей. mmWave-діапазон має величезну доступну смугу — наприклад, 5G може виділяти блоки до 800 МГц (порівняно з типовими 20 МГц у 4G). За ідеальних умов mmWave 5G може забезпечити 1–3 Гбіт/с для смартфона і навіть вищі швидкості для фіксованих приймачів. Наприклад, 5G Ultra Wideband від Verizon (mmWave) часто дає ~1,5–2 Гбіт/с у тестах у центрі міста. У лабораторії Samsung досягли 8,5 Гбіт/с по 5G завдяки агрегуванню mmWave і використанню кількох пристроїв finleyusa.com. Недолік: mmWave має обмежену дальність і важко проходить крізь стіни/перешкоди, тому розгортання наразі обмежується малими сотами у щільному місті або фіксованим бездротовим доступом для будинків із прямою видимістю. Все ж таки mmWave — ключова технологія для гігабітного бездротового інтернету, яка доповнює оптику там, де прокласти кабель складно. Майбутні розробки 6G розглядають ще вищі частоти (суб-ТГц діапазони), які потенційно дозволять десятки або сотні Гбіт/с бездротово, але при ще меншому радіусі. Як пише Ericsson, mmWave 5G дає “багатогігабітну швидкість і місткість” у місцях на кшталт стадіонів та центрів міст ericsson.com, ілюструючи роль бездротових рішень у світі надшвидкого інтернету.
• Супутникові мережі на низьких орбітах (LEO): Хоча оптика та 5G лідирують у пропускній здатності, LEO-супутники відкривають нові горизонти для розширення покриття швидкісним інтернетом. Системи на кшталт Starlink від SpaceX, OneWeb та майбутній Amazon Kuiper використовують сузір’я супутників на орбіті ~500 км над Землею, щоб надавати інтернет із набагато меншою затримкою, ніж традиційні геостаціонарні супутники. Starlink наразі дає користувачам швидкості в межах 50–200 Мбіт/с reddit.com tomsguide.com із затримкою ~20–40 мс — величезний крок уперед у порівнянні з минулим супутниковим інтернетом. Starlink обіцяє згодом досягати до 300 Мбіт/с на кожного користувача зі зростанням сузір’я і розвитку наземної інфраструктури tomsguide.com. Також тестуються “Starlink 2.0” із лазерними лінками й більшою ємністю, що могло б ще збільшити швидкості. Один із фокусів OneWeb — обслуговування віддалених підприємств і телеком-з’єднань; вони віддають перевагу каналам у сотні Мбіт/с для бекхолу 3G/4G у сільські райони. Що стосується технології, LEO-системи застосовують фазовані антени і працюють у високочастотних Ku/Ka-діапазонах (бл. 12–40 ГГц) із просунутим формуванням пучків для супроводу супутників. Хоча швидкість одного LEO з’єднання для користувача ще не гігабітна, загальна пропускна здатність сузір’їв значна (у Starlink — кілька Тбіт/с на всі супутники). Також нові лінки у V-діапазоні і оптичний міжсупутниковий зв’язок дозволять у майбутньому давати >500 Мбіт/с на користувача у найкращих умовах. LEO-супутники приносять доволі швидкий інтернет туди, де немає волокна або вишок стільникового зв’язку — від кораблів у відкритому морі до сільських районів — і тим самим піднімають світовий “базовий рівень” швидкостей. Вони заповнюють важливу нішу в мозаїці швидкісного інтернету, хоча не конкурують із максимумами оптики.
• Високопродуктивні магістральні мережі та модеми: Ще один аспект — інфраструктура, яка підтримує розподіл і агрегування таких швидкостей. У магістралі та дата-центрах комутатори й роутери швидко розвиваються. Сьогодні загальноприйнятими є інтерфейси Ethernet на 100 Гбіт/с, 400 Гбіт/с, 800 Гбіт/с, які використовують хмарні провайдери та оператори. Ведуться експерименти з 1,6 Тбіт/с Ethernet. Такі порти живлять волоконно-оптичні транспортні системи, які здатні переносити одразу кілька подібних каналів на великі відстані. Технології на кшталт flex-grid ROADMs (реконфігуровані оптичні мультиплексори) і оптичних суперканалів ефективно використовують спектр волокна, розділяючи терабіти даних між “кольорами” світла. На споживчому рівні нові модеми та Wi-Fi-стандарти дають змогу багатогігабітних швидкостей у домашніх мережах. Наприклад, Wi-Fi 6E/7 може перевищувати 1 Гбіт/с реальної пропускної здатності (Wi-Fi 7 прагне 5–10 Гбіт/с у ідеальних умовах), тож якщо у вас 5–10 Гбіт/с оптика у квартирі, ваші бездротові пристрої зможуть дійсно це використати (за наявності сумісного роутера). Кабельний інтернет також еволюціонує завдяки DOCSIS 4.0, який галузь просуває під гаслом “10G”. DOCSIS 4.0 технічно підтримує до ~10 Гбіт/с вниз і ~6 Гбіт/с вгору по коаксіальному кабелю завдяки розширенню спектру й передовій обробці сигналу broadbandnow.com. Comcast нещодавно протестував перший у світі DOCSIS 4.0 10G-зв’язок, досягнувши симетричних кількагігабітних швидкостей на своїй гібридній волоконно-коаксіальній мережі cmcsa.com. Тож сукупність зростання магістральної місткості, нових технологій “останньої милі” та сучасного споживчого обладнання забезпечує дійсно реальне впровадження ультра-швидкого інтернету.

По суті, інновації у волоконній оптиці (ширші спектри, більше сердечників, краща модуляція) — це основа найшвидших швидкостей, що доводиться лабораторними рекордами і розвитком FTTH-мереж. Безпровідні інновації (5G/6G, супутники) додають можливість швидкого доступу мобільно та у віддалених місцях, хоча часто з нижчими абсолютними швидкостями, ніж оптика. І всьому цьому сприяє прогрес у мережевій інженерії — від терабітних маршрутизаторів до складних кодеків і схем модуляції, що дозволяє вичавлювати максимум із кожної ланки. Саме синергія цих технологій робить можливим говорити про багатогігабітний інтернет для домогосподарств та про терабітні мережі — для дослідників. Кожна технологія вирішує власну задачу (місткість, відстань, мобільність, всюдисущість), а разом вони рухають глобальний інтернет до швидших і доступніших з’єднань.

Порівняння швидкості інтернету за регіонами світу

Швидкість інтернету зросла в усьому світі, але нерівномірно – є чіткі регіональні відмінності як в середній швидкості, яку отримують користувачі, так і в максимальній доступній швидкості. Тут ми порівнюємо швидкість інтернету по основних регіонах (Азія, Європа, Північна Америка тощо), підкреслюючи, які області є лідерами, а які відстають, згідно з останніми даними:

• Азія: Азія включає як найшвидші країни по інтернету у світі, так і одні з найповільніших. У лідерах розвинені економіки Східної Азії і Тихоокеанського регіону з неймовірними швидкостями. Наприклад, Сінгапур постійно займає 1 місце у світі за фіксованим широкосмуговим інтернетом – станом на березень 2025 року середня швидкість завантаження в Сінгапурі становила близько 345 Мбіт/с statista.com. Гонконг (305 Мбіт/с) та Японія (~212 Мбіт/с медіана) en.wikipedia.org, разом із Південною Кореєю (~193 Мбіт/с медіана) en.wikipedia.org, отримують вигоду від майже повсюдної оптики і кабельних мереж. Кілька країн Близького Сходу/Західної Азії також є у топ-рейтингах, наприклад, Об’єднані Арабські Емірати і Катар мають медіанну швидкість близько 300 Мбіт/с worldpopulationreview.com завдяки сучасній оптичній інфраструктурі (Etisalat і du в ОАЕ, Ooredoo у Катарі тощо). Водночас частини Південної та Південно-Східної Азії мають набагато нижчі швидкості – великі країни, як Індія (медіана ~60 Мбіт/с) і Індонезія (~30 Мбіт/с) показали прогрес завдяки впровадженню 4G і частковій оптиці, та все ще значно відстають. І в аутсайдерах – країни, що перебувають у стані війни або слабо розвинені, такі як Афганістан чи Ємен, з медіаною швидкості близько 3–8 Мбіт/с worldpopulationreview.com. Таким чином, в Азії – весь спектр. Однак за параметром максимальних пропозицій Азія – лідер: кілька країн пропонують домашній інтернет до 10 Гбіт/с, і навіть 50% південнокорейців, як очікувалось, мали 10G ще у 2022 році potsandpansbyccg.com. Багаті технологічні центри регіону визначають світові межі швидкості, водночас тривають зусилля, щоб підтягнути решту регіону.
• Європа: Європа як регіон має загалом високі швидкості інтернету, особливо в Західній та Північній Європі. У багатьох країнах ЄС діють амбітні програми впровадження оптоволокна. За даними Speedtest (січень 2025), Франція мала медіану фіксованої швидкості завантаження ~287 Мбіт/с en.wikipedia.org, що дозволяє їй входити у топ-країн (провайдери як Free чи Orange проклали оптику глибоко у міста). Нордійські країни та Бенелюкс також вирізняються (наприклад, Данія ~248 Мбіт/с, Ісландія ~282 Мбіт/с) en.wikipedia.org. Невеликі держави, такі як Монако та Ліхтенштейн, часто очолюють рейтинги завдяки простоті інфраструктури і високому ВВП – Монако було №1 в 2021 році із середньою швидкістю ~226 Мбіт/с worldpopulationreview.com. Навіть історично повільніші країни Європи скорочують відставання: наприклад, Іспанія та Португалія зараз мають медіани близько 200 Мбіт/с en.wikipedia.org після значних вкладень у волокно, а Румунія (відоме дешевим швидким інтернетом у містах) демонструє медіану ~238 Мбіт/с en.wikipedia.org. Середній регіональний показник Європи підтягують ці лідери. Проте деякі райони Європи відстають, зокрема сільська місцевість Східної/Південної Європи, де досі працює DSL – країни, як Албанія чи Боснія, мають значно менші середні значення (десятки Мбіт/с). В цілому ж Європа поступається лише передовій Азії у рейтингу швидкості. При цьому, розрив між Європою і абсолютними лідерами (Сінгапур тощо) невеликий – Європа посідала 5 із топ-10 місць за медіанними показниками у 2024 році worldpopulationreview.com. Це відображає сильну конкуренцію та інвестиції у волоконно-кабельні мережі по всьому ЄС і сусідніх державах.
• Північна Америка: У Північній Америці швидкості високі, але не рекордні у середньому. У США спостерігається широкий діапазон – у містах часто є варіанти гігабітного підключення, але в сільській місцевості ще працює повільний DSL чи радіозв’язок. Медіанна швидкість у США була близько 242 Мбіт/с у 2024 році worldpopulationreview.com, тобто близько 5 місця у світі за цим показником. Канада має схожий рівень: медіана ~232 Мбіт/с en.wikipedia.org завдяки поширенню кабелю та оптики в густонаселених районах. Середні показники постійно зростають – завдяки впровадженню DOCSIS 3.1 (дозволяє 1 Гбіт/с) та оптики від таких надавачів, як AT&T, Verizon, Bell Canada. Однак, у Північній Америці 10 Гбіт/с у масових будинках впроваджується не так швидко, як у Азії/Європі – наразі доступний лише окремим містам. Причина, через яку США не №1 за середньою швидкістю – це цифровий розрив: деякі американці досі мають лише 10–50 Мбіт/с, що тягне медіану вниз. Тим часом, Мексика ще відстає (медіана ~60–70 Мбіт/с), хоча й зростає завдяки впровадженню оптики від Telmex та інших. Отже, Північна Америка має хороші швидкості (і США, і Канада входять у світовий топ ~15), але регіон все ж відстає від абсолютних лідерів. Показово, що, скажімо, американське місто Chattanooga може запропонувати 25 Гбіт/с, але середній показник по країні набагато нижчий – це підкреслює нерівномірність впровадження.
• Латинська Америка: Латинська Америка останнім часом зробила прорив, і кілька країн вже вийшли за межу 200 Мбіт/с. Особливо вирізняється Чилі – країна значно інвестувала у волокно і має медіанну швидкість близько 266 Мбіт/с (одна з найвищих у світі) worldpopulationreview.com. Це завдяки конкуренції та волоконно-оптичним провайдерам в ключових містах. Панама і Бразилія також показали значний прогрес (Панама ~169 Мбіт/с медіана en.wikipedia.org, Бразилія ~186 Мбіт/с en.wikipedia.org), почасти через модернізацію кабелю та волокно до дому у містах. Водночас інші великі країни, як Аргентина, Колумбія, Перу, мають середні показники ~50–150 Мбіт/с – тобто непогано, але не на світовому рівні. Бідніші нації регіону, особливо Центральної Америки й Карибів, часто мають середню швидкість менше 30 Мбіт/с. У підсумку, регіональну середню Латинської Америки підтягує кілька лідерів, але вона все ще відстає від Північної Америки/Європи. Проте тенденція позитивна: волокно від Claro, Telefónica і локальних провайдерів швидко нарощує пропускну спроможність. Наприклад, у кількох компаній у Бразилії та Мексиці зараз можна підключити домашній інтернет 1–2 Гбіт/с – до цього ще кілька років тому не доходило. Протягом 5 років Латинська Америка може значно скоротити відрив.
• Африка: На жаль, Африка залишається регіоном із найповільнішим інтернетом у середньому. Більшість країн Південної Сахари мають середню швидкість фіксованого інтернету нижче 25 Мбіт/с, а багато – і менше 10 Мбіт/с worldpopulationreview.com. Причини – низька проникність оптоволокна, використання старого DSL або стільникових мереж для домашнього доступу, та слабка конкуренція. Південно-Африканська Республіка – локальний лідер: зростає ринок оптоволокна, і медіана швидкості для багатьох – десятки Мбіт/с (окремі користувачі мають і 1 Гбіт/с). Кенія, Нігерія, Гана, Марокко, Єгипет – країни, де підводні кабелі та внутрішні оптичні магістралі дещо підняли швидкість (медіани часто в діапазоні 20–50 Мбіт/с). Та в багатьох частинах Африки фіксований інтернет рідкість – люди користуються тільки мобільним 4G, що дає лише кілька Мбіт/с. Країни, охоплені війною і дуже бідні (наприклад, Еритрея, Судан, ДР Конго), мають один із найменших показників – одиниці Мбіт/с worldpopulationreview.com worldpopulationreview.com. Позитив у тому, що інвестиції здійснюються – нові підводні кабелі (наприклад, 2Africa, Equiano) обіцяють значно підняти пропускну спроможність, а місцеві провайдери розширюють волоконні мережі у столицях. Також 4G і 5G можуть дати гідні швидкості там, де оптика недоступна. З’являються перші приклади: вже в 2022 році у ПАР окремі користувачі 5G FWA отримували сотні Мбіт/с. Африка поступово буде покращувати показники, але стартує з низьких значень. Станом на середину 2020-х це регіон із найменшою середньою швидкістю у світі.
• Океанія: Океанія (передусім Австралія і Нова Зеландія, а також тихоокеанські острови) загалом займає проміжне місце. Австралія впровадила національний проєкт NBN, замінивши більшість застарілих DSL-мереж на оптику, коаксіал і фіксований радіоінтернет. Завдяки цьому середня швидкість значно зросла – зараз медіана Australії ~100 Мбіт/с (у 2019 було ~43 Мбіт/с). Нова Зеландія випереджає Австралію: завдяки програмі UFB медіанна швидкість тут ~175 Мбіт/с en.wikipedia.org. Нова Зеландія часто у глобальному топ-20, тоді як Австралія дещо відстає (часто ~50 місце через значну частку користувачів на фіксованому радіо чи старих волоконно-вузлових системах). Острови Тихого океану зазвичай набагато повільніші (часто використовують лише супутниковий чи обмежений підводний зв’язок). Наприклад, Фіджі чи Самоа мають середню швидкість менше 20 Мбіт/с, хоча ситуація покращується завдяки новим кабелям. У підсумку, розвинені частини Океанії мають хороший інтернет (гігабітні тарифи доступні багатьом домогосподарствам Нової Зеландії і деяким в Австралії), але загалом показники регіону ще поступаються кращим у Азії чи Європі. Австралія має потенціал для зростання – уряд знову модернізує NBN, розширюючи оптику з метою уніфікації й впровадження гігабітних тарифів у ширших масштабах.

Підсумовуючи, станом на 2024/2025 роки середня глобальна швидкість фіксованого інтернету по світу становить близько 100 Мбіт/с (завантаження) facebook.com, але це число приховує значні відмінності по регіонах. Азія (де лідирують міста-держави і країни Перської затоки) та Європа (країни ЄС) займають більшість топових місць і демонструють тризначні значення. Північна Америка за абсолютними значеннями майже не відстає, але велика географічна і демографічна різноманітність трохи знижує медіану порівняно з лідерами. Латинська Америка швидко надолужує, де окремі країни вже мають європейські швидкості. Океанія неоднорідна – Нова Зеландія у топі, Австралія – у середині. Африка досі суттєво відстає від світового середнього рівня – часто з великим відривом.

Це регіональне порівняння підкреслює, що географія, інвестиції в інфраструктуру та державна політика мають велике значення. Менші та заможніші країни можуть оновлювати мережі швидше (наприклад, мобільні мережі ОАЕ в середньому ~399 Мбіт/с на 5G, найвищий показник у світі worldpopulationreview.com). Великі чи бідніші регіони стикаються з більшими викликами. Проте загальна тенденція зростає всюди. Розрив між найшвидшими та найповільнішими регіонами, попри те що він все ще значний, поступово зменшується завдяки зниженню цін на технології та впровадженню нової інфраструктури на ринках, що розвиваються (наприклад, одразу до оптоволокна чи 5G). Міжнародні ініціативи з поліпшення підключення (такі, як цілі Широкосмугової комісії ООН) також стимулюють більш рівномірний доступ до високошвидкісного інтернету. Через десятиліття ми можемо побачити більш рівномірний розподіл нинішніх пікових швидкостей по всьому світу — але наразі ваш досвід користування інтернетом досі суттєво залежить від місця вашого проживання.

Тенденції та прогнози на наступні 5–10 років

Дивлячись вперед, очікується, що швидкість інтернету й надалі стрімко зростатиме. Наступні 5–10 років ймовірно принесуть багатогігабітний інтернет у масовий вжиток для багатьох споживачів, а пропускна здатність у ключових мережах зросте ще більше. Нижче наведено основні тенденції та експертні прогнози щодо еволюції швидкості інтернету та інфраструктури до кінця цього десятиліття та в 2030-х роках:

• Гігабітний та багатогігабітний широкосмуговий інтернет стає нормою: Протягом наступних кількох років можна очікувати, що гігабітні швидкості стануть стандартними у більшості розвинених країн. Багато кабельних компаній та оптоволоконних провайдерів вже мають дорожні карти для забезпечення широкої доступності тарифів на 1 Гбіт/с і вище до 2030 року. У США, наприклад, постачальники кабельного інтернету в рамках ініціативи “10G” планують використовувати DOCSIS 4.0 для забезпечення багатогігабітних швидкостей завантаження та значно кращих швидкостей вивантаження на існуючих коаксіальних мережах broadbandnow.com. Польові випробування вже демонструють симетричний багатогігабітний кабельний інтернет cmcsa.com. З боку оптоволокна телекомунікаційні компанії переходять з GPON на XGS-PON (10 Гбіт/с) та вище. Аналітики прогнозували “масове впровадження 10 Гбіт/с продуктів для споживачів” на початку 2020-х із поширенням у середині десятиліття potsandpansbyccg.com – і дійсно, у 2024 році 10-гігабітні тарифи для дому вже існують у кількох країнах. До 2030, ймовірно, з’являться ще вищі стандарти PON (25G-PON, 50G-PON) для преміум-користувачів чи бекхолу мереж potsandpansbyccg.com. Дорожня карта CableLabs вказує, що наприкінці 2020-х як кабельні, так і оптоволоконні мережі надаватимуть абонентам 10 Гбіт/с, і поняття “широкосмуговий інтернет” докорінно зміниться (порівняйте з тодішнім визначенням в США — лише 25 Мбіт/с десять років тому).
• Розвиток бездротових технологій: поширення 5G та прогнози щодо 6G: Щодо мобільного зв’язку, у найближчі 5 років очікується завершення глобального розгортання 5G, включаючи збільшення покриття mmWave та впровадження функцій 5G-Advanced для підвищення потужності мереж. До 2025 року прогнозують, що 5G забезпечуватиме середню швидкість мобільного інтернету понад 150 Мбіт/с у багатьох країнах, а пікові швидкості у зонах mmWave сягатимуть багатьох гігабіт на секунду newsroom.cisco.com. Дивлячись у майбутнє, вже ведеться розробка 6G з орієнтиром на початкове впровадження до 2030 року ericsson.com. Експерти прогнозують, що 6G забезпечуватиме бездротову швидкість 10 Гбіт/с до 100 Гбіт/с для користувачів у містах з густотою малих ячеєк allconnect.com. Дослідження мають на меті досягнення 1 Тбіт/с у 6G за ідеальних умов keysight.com 6gworld.com із використанням суб-THz-частот і гігантських матриць антен. Старший фелло IEEE заявив: “Очікується, що 6G забезпечить швидкість передачі до 1 Тбіт/с, у 1000 разів швидше за 5G” smartviser.com. Перші випробування обнадійливі: випробувальний стенд 6G компанії AT&T вже продемонстрував понад 1 Тбіт/с у лабораторних умовах thesiliconreview.com. Хоча такі швидкості не будуть доступні пересічному користувачу смартфону, до 2030 року цілком реально смартфони зможуть досягати десятків гігабітів на секунду в ідеальних умовах, а повсюдний мобільний інтернет у розвинутих країнах — бути у діапазоні 1–5 Гбіт/с allconnect.com. Це відкриє можливості для безпровідної AR/VR, 8К потокового відео, хмарних ігор із мінімальною затримкою тощо. Також Wi-Fi 7 (новий стандарт Wi-Fi, запуск близько 2024 року) підтримує до 30 Гбіт/с теоретичної пропускної здатності, що гарантує відсутність “вузького місця” у локальних мережах, коли швидкості зовнішнього інтернету зростатимуть.
• Супутниковий інтернет розширює охоплення й збільшує швидкість: До кінця десятиліття інтернет на базі НОС-супутників стане зрілою галуззю з кількома діючими сузір’ями. SpaceX Starlink, Amazon Kuiper, OneWeb та інші в сукупності планують мати десятки тисяч низькоорбітальних супутників, що забезпечують інтернет по всьому світу. Очікується, що ці сервіси підвищуватимуть швидкості завдяки новим технологіям — наприклад, супутники другого покоління та користувацькі термінали Starlink можуть забезпечувати стабільні швидкості користувача понад 500 Мбіт/с, а для преміум-клієнтів — наближено до 1 Гбіт/с. Заплановано також лазерні інтерсупутникові канали і вищі частотні діапазони, які знизять затримку і збільшать пропускну здатність. Хоч супутники не зможуть перегнати оптоволокно в містах, до 2030 року вони цілком можуть надати мешканцям сільської місцевості рівень, порівняний із середнім проводовим інтернетом (сотні Мбіт/с та цілком прийнятний пінг). Це суттєво звузить цифровий розрив місто/село. Додатково супутники великої пропускної здатності (VHTS) на геостаціонарній орбіті, наприклад ViaSat чи Hughes, будуть вводитися в експлуатацію із загальною місткістю у терабіти — що дозволить забезпечити інтернетом користувачів у регіонах без наземної інфраструктури. Вартість Мбіт/с через супутник суттєво впаде, роблячи цей варіант життєздатною альтернативою чи доповненням до наземних мереж.
• Оновлення “ядра” мереж — терабіт і вище: За “ширмами” доступу магістральні мережі інтернету повинні масштабуватися, щоб передавати зростаючий обсяг трафіку з кінцевих точок. Колишній технічний директор Cisco з широкосмугових мереж, Джон Чепмен, прогнозував, що до 2040 року доступна мережа (останній кілометр) зможе надавати 1 Тбіт/с кінцевому користувачу lightreading.com. Це прогнози на 15+ років наперед, але для їх досягнення магістраль повинна перейти на багатотерабітний і навіть петабітний рівень. Вже зараз відбувається перехід з магістралей 100 Гбіт/с на 400 Гбіт/с та 800 Гбіт/с завдяки вдосконаленому оптичному кодуванню (64-QAM, probabilistic constellation shaping тощо). Наприкінці 2020-х 800 Гбіт/с та 1,2 Тбіт/с стануть стандартом у нових введеннях в експлуатацію (прототипи Infinera і Ciena вже існують). Дорожні карти мережевого обладнання передбачають Ethernet 1,6 Тбіт/с близько 2026 року та 3,2 Тбіт/с близько 2030 для датацентрових мереж. Кінцевий “трофей” — терабіт до дому у 2040 році, як згадувалося — що здається неймовірним (фактично, це дозволяє стрімити 1000 фільмів у 4K одночасно!). Хоча складно уявити побутову потребу у 1 Тбіт/с, прогнози стверджують, що попит зростає на ~30–50% щороку, тож мережі повинні рости відповідно, інакше — перевантаження. Наприклад, глобальний обсяг IP-трафіку до 2030 року може перевищити сотні ексабайтів щомісяця (через відео, IoT, хмарні сервіси), що й змушує розвивати інфраструктуру.
• Більш симетричні й низьколатентні мережі: Одна з тенденцій — перехід до симетричних швидкостей та гарантій низької затримки. Традиційно широкосмуговий інтернет (особливо кабельний/DSL) мав значно повільніше вивантаження порівняно із завантаженням. Однак із розвитком інтерактивних сервісів (Zoom-дзвінки, хмарне копіювання, робота творців контенту) важливість аплоаду підвищується. Оптоволокно за природою симетричне, а навіть кабельна ініціатива 10G передбачає симетрію у багатогігабітних тарифах на базі повного дуплексу DOCSIS. Через 5–10 років очікується, що більшість мереж надаватимуть майже рівні швидкості завантаження та вивантаження на високих тарифах. Додатково затримка активно зменшується: впроваджуються технології низьколатентного DOCSIS, 5G URLLC та обчислення на краю, аби мінімізувати лаг. Таким чином, “найшвидші з’єднання” майбутнього — це не лише мегабіти, але і стабільний низький пінг (до 5 мс локально, до 20 мс до віддаленого датацентру, можливо). Це відкриє шлях до реальному часу (від VR до телемедицини), чому наразі мережі не завжди відповідають.
• Більше глобальної інклюзії та ініціатив: Ключовий напрямок наступного десятиліття — довести весь світ до сучасних швидкостей інтернету. МСЕ (ITU) ООН має цілі на 2030 рік: наприклад, аби в кожній країні був доступний інтернет 10 Мбіт/с для всіх, а 50% домогосподарств у світі мали 100 Мбіт/с. Хоч 100 Мбіт/с для половини людства виглядає амбітно, прогрес помітний. Багато країн, що розвиваються, “перестрибують” покоління, впроваджуючи 4G/5G fixed wireless чи оптику в містах. Вартість підключення оптики на домогосподарство знижується, а для розширення швидкісного інтернету використовуються держсубсидії та державно-приватні партнерства. Деякі прогнози на 2030 рік говорять, що середня глобальна швидкість фіксованого інтернету може досягнути 500 Мбіт/с, а мобільного — 150 Мбіт/с, якщо тенденція збережеться worldpopulationreview.com cisco.com. Навіть якщо точні цифри зміняться, це означає кратне зростання порівняно із сьогоднішніми ~100 Мбіт/с у середньому по світу. Особливо швидко можуть зрости Африка та Південна Азія, які зараз відстають, але надолужуються завдяки новій інфраструктурі.
• Нові сценарії використання як драйвер швидкості: Нарешті, що мотивуватиме масово підключатися до, скажімо, 10 Гбіт/с чи 100 Гбіт/с, якщо такі тарифи стануть доступними? На горизонті справді з’являються застосування, які “з’їдять” швидкість. Наприклад, повноцінний Метавсесвіт/VR може вимагати багатогігабітного потоку (для голографічного відео чи мульти-4К стерео). 8K та вище, об’ємне відео, масовий хмарний геймінг — усе це споживатиме гігабіти. Підприємства й промисловість (наприклад, аналітика “великих даних” у реальному часі, координація автономних систем) можуть вимагати локальних 5G/6G мереж із колосальною пропускною здатністю. Навіть удома кількість пристроїв зростає (десятки 4К камер, IoT, кілька 8К телевізорів), тож сукупно сім’я у high-end варіанті може вже зараз споживати десятки Гбіт/с. Історія показує: якщо з’являється ширший канал, створюються нові сервіси для його використання. У 2000-х дивувалися, навіщо 100 Мбіт/с, а нині 4К відео і завантаження ігор “з’їдають” ці 100 Мбіт/с за норму. Так і зараз хтось питає, навіщо 10 Гбіт/с, а через 10 років, можливо, блискавичне хмарне резервування всіх пристроїв чи багатокористувацьке VR у 16К виправдає таку пропускну здатність.

Підсумовуючи, наступне десятиліття, ймовірно, принесе ще швидший, повсюдний і більш рівномірний інтернет. Гігабіт стане буденністю; 10 Гбіт/с — новим high-end-стандартом для домогосподарств у техно-регіонах, а частина ентузіастів спробує й 100 Гбіт/с (можливо, підприємства чи спеціалізовані користувачі). Мобільні користувачі стабільно отримуватимуть багатогігабітний інтернет на 5G/6G у містах. Магістралі “тихо” досягнуть терабітного рівня, щоб забезпечити це, а затримка також знизиться. Цифровий розрив не зникне, але має суттєво зменшитися завдяки дешевому оптоволокну і низькоорбітальним супутникам для віддалених користувачів. Це захоплююча динаміка: світ рухається до епохи, де ультра-швидке підключення — десятки гігабіт на секунду — стане так само звичним, як лінія DSL на 50 Мбіт/с у 2010-х. Думки експертів однозначно прогнозують подальший експоненціальний ріст. Як сказано в одному зі звітів Cisco: “до 2023 року глобальні швидкості широкосмугового інтернету більш ніж подвояться порівняно з 2018-м” cisco.com — і ми бачимо це на власні очі. Якщо екстраполювати, до 2030 року отримаємо ще один порядок зростання. Хоч нічого не гарантовано, усі технічні й економічні індикатори вказують: швидкості інтернету на Землі й далі шалено прискорюватимуться, відкриваючи нові можливості та змінюючи наш спосіб життя, праці й дозвілля онлайн.

Джерела: Інформацію в цьому звіті було зібрано з різноманітних актуальних джерел, включаючи академічні дослідження (доповіді конференції OFC, публікації ScienceDaily), новини телеком-індустрії та аналітичні звіти, офіційні оголошення провайдерів, а також глобальні індекси швидкості (дані Speedtest/Ookla, звіти Cisco та ITU). Ключові посилання зазначено безпосередньо у тексті, наприклад, для підтвердження окремих рекордів швидкості sciencedaily.com eurekalert.org, комерційних пропозицій telecompetitor.com hkt.com, та експертних прогнозів lightreading.com allconnect.com. Ці посилання надають можливість для подальшого ознайомлення й підтвердження фактів і цифр, що наведені у кожному розділі. Ландшафт інтернет-з’єднання постійно змінюється; станом на середину 2025 року наведені дані є найактуальнішими. Майбутні досягнення (нові рекорди, нові продукти та сервіси) безумовно продовжать розширювати горизонти, відповідно до окреслених тенденцій.